Енеїда

Іван Котляревський, під ред. Богдан Лепкий

Частина І.

1.
Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди козак,
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятіший од всіх бурлак.
Но Греки, як, спаливши Трою,
Зробили з неї скирту гною,
Він, взявши торбу, тягу дав;
Забравши деяких Троянців,
Осмалених, як гиря, ланців,
Пятами з Трої накивав.

2.
Він, швидко поробивши човни,
На синє море поспускав,
Троянців насажавши повні,
І куди очі почухрав.
Но зла Юнона, суча дочка,
Розкудкудакалась, як квочка:
Енея не любила  —  страх!
Давно уже вона хотіла,
Його, щоб душка полетіла
К чортам і щоб і дух не пах.

3.
Еней був тяжко не по серцю
Юноні, все її гнівив:
Здававсь гірчіший їй від перцю,
Ні в чім Юнони не просив;
Но гірш за те їй не злюбився,
Що, бачиш, в Трої народився
І мамою Венеру звав,
І що його покійний дядько
Парис, Пріямове дитятко,
Путивочку Венері дав.

4.Побачила Юнона з неба,
Що пан Еней на поромах,  — 
(А те шепнула сука Геба  — )
Юнону взяв великий жах!
Впрягла в ґринджолята павичку,
Сховала під кибалку мичку,
Щоб не світилася коса;
Взяла спідницю і шнурівку,
І хліба з сіллю на тарілку,
К Еолу мчалась, як оса.

5.
„Здоров, Еоле, пане-свату!
„Ой як ся маєш, як живеш?“
Сказала, як ввійшла у хату,
Юнона: „чи гостей ти ждеш?..“
Поставила тарілку з хлібом
Перед старим Еолом-дідом,
Сама же сіла на ослін.
„Будь ласкав, сватоньку-старику!
„Ізбий Енея з пантелику:
„Тепер пливе на морі він.

6.
„Ти знаєш  —  він який суціга,
„Паливода і горлоріз:
„По світу, як іще побіга,
„Чиїхсь багацько виллє сліз.
„Пошли на його лихо злеє,
„Щоб люди всі, що при Енеї,
„Послизли і щоб він і сам.
„3а цеєж дівку чорнобриву,
„Смачную, гарну, уродливу,
„Тобі я, далебі, що дам.

7.
„Гай, гай! ой дай же його кату!“
Еол насупившись сказав:
„Я всеб зробив за цюю плату,
„Та вітри всі порозпускав:
„Борей недуж лежить з похмілля,
„А Нот поїхав на весілля,
„Зефир же, давній негодяй,
„З дівчатами заженихався,
„А Евр в поденщики нанявся,  — 
„Як хочеш, так і помишляй!

8.„Та вже для тебе обіщаюсь
„Енеєві я ляпас дать;
„Я хутко, миттю постараюсь
„В трістя його к чортам загнать.
„Прощай же! швидче убірайся,
„Обіцянки не забувайся,
„Бо послі, чуєш, ні-чичирк!
„Як збрешеш, то хоча надсядься,
„На ласку послі не понадься:
„Тоді від мене возьмеш чвирк.“

9.
Еол, оставшись на господі,
Зібрав всіх вітрів до двора,
Велів поганій буть погоді...
Як раз на морі і гора!
Все море зараз спузирило,
Водою мов в ключі забило,  — 
Еней тут крикнув, як на пуп:
Заплакався і заридався,
Пошарпався, увесь подрався.
На тім'ї начесав аж струп.

10.
Прокляті вітри роздулися,
А море з лика аж реве;
Слізми Троянці облилися,
Енея за живіт бере;
Всі човники їх розчухрало,
Багацько війська тут пропало:
Тоді набрались всі сто-лих!
Еней кричить, що  —  „я Нептуну
„Півкопи грошей в руку суну,
„Аби на морі штурм утих.“

11.
Нептун іздавна був дряпічка:
Почув Енеїв голосок,
Шатнувся зараз із запічка:
Півкопи для його кусок!...
У миттю осідлавши рака,
Схвативсь на його, мов бурлака,
І вирнув з моря, як карась.
Загомонів на вітрів грізно:
„Чого ви дуєте так різно?
„До моря, знаєте, вам зась!“

12.От тут-то вітри схаменулись,
І ну всі драла до нори;
До ляса мов Ляхи шатнулись,
Або од їжака тхори.
Нептун же зараз взяв мітелку
І вимів море, як світелку,
То сонце глянуло на світ.
Єней тоді як народився,
Разів із пять перехрестився,
Звелів готовити обід.

13.
Поклали шальовки соснові,
Кругом наставили мисок;
І страву всякую, без мови,
В голодний пхали все куток.
Тут з салом галушки лигали,
Лемішку і куліш глитали
І брагу кухликом тягли,
Та і горілочку хлестали,  — 
Насилу ізза столу встали
І спати послі всі лягли.

14.
Венера не послідня шльоха,
Проворна, враг її не взяв,
Побачила, що так полоха
Еол синка, що аж захляв,  — 
Умилася, причепурилась
І як в неділю нарядилась,
Хоть би до дудки на танець!
Взяла очипок грезетовий
І кунтуш з усами люстровий,
Пішла к Зевесу на ралець.

15.
Зевес тоді кружав сивуху
І оселедцем заїдав;
Він, сьому випивши восьмуху,
Послідки з кварти виливав.
Прийшла Венера, іскривившись,
Заплакавшись і завіскрившись,
І стала хлипать перед ним:
„Чим пред тобою, милий тату,
„Син заслужив таку мій плату?
„Ійон, мов в свинки грають їм.

16.„Куди йому уже до Риму?
„Хиба як здохне чорт в рові,
„Як вернеться пан Хан до Криму,
„Як жениться сич на сові...
„Хибаб уже та не Юнона,
„Щоб не вказала макогона,
„Що й досі слухає чмелів!
„Колиб вона та не бісилась
„Замовкла і не комезилась,
„Щоб ти це сам їй ізвелів“.

17.
Юпитер, все допивши з кубка,
Погладив свій рукою чуб:
„Ох, доцю, ти моя голубко!
„Я в правді твердий так, як дуб.
„Еней збудує сильне царство
„І заведе своє там панство;
„Не малий буде він панок.
„На панщину ввесь світ погонить
„Багацько хлопців там наплодить.
„І всім їм буде ватажок.

18.
„Заїде до Дидони в гості
„І буде там бенькетувать;
„Полюбиться її він мосці
„І буде бісики пускать.
„Іди, небого, не журися,
„Попонеділкуй, помолись.
„Все буде так, як я сказав“.
Венера низько поклонилась
І з пан-отцем своїм простилась,
А він її поцілував.

19.
Еней прочумався, проспався,
І голодрабців позбірав,
Зовсім зібрався і уклався,
І скільки видно почухрав.
Плив, плив, плив, плив, що аж обридло,
І море так йому огидло,
Що бісом на його дививсь.
„Колиб, каже, умер я в Трої  — 
„Ужеб не пив ції гіркої,
„І марне так не волочивсь“.

20.Потім до берега приставши
З троянством голим всім своїм,
На землю з човнів постававши,
Спитавсь, чи є що їсти їм?
І зараз чогось попоїли,
Щоб на путі не ослабіли  — 
Пішли куди хто запопав.
Еней по берегу попхався
І сам не знав, куди слонявся,
Аж гульк  —  і в город причвалав

21.
В тім городі жила Дидона,
А город звався Карфаген,  — 
Розумна пані і моторна,
Для неї трохи цих імен:
Трудяща, дуже працьовита,
Весела, гарна, сановита,
Бідняжка  —  що була вдова...
По городу тоді гуляла,
Коли Троянців повстрічала,
Такі сказала їм слова:

22.
„Відкіль такі це гольтіпаки?
„Чи рибу з Дону везете?
„Чи може виходці-бурлаки?
„Куди, прочане, ви йдете?
„Який вас враг сюди направив?
„І хто до города причалив?
„Якаж ватага розбишак!“
Троянці всі замурмотали,
Дидоні низько в ноги пали,
А вставши, їй мовляли так:

22.
„Ми всі, як бач, народ хрещений,
„Волочимся без талану;
„Ми в Трої, знаєш, порождені,
„Еней пустив на нас ману.
„Дали нам Греки прочухана
„І самого Енея пана
„В три-вирви вигнали відтіль;
„Звелів покинути нам Трою,
„Підмовив плавати з собою.
„Тепер, ти знаєш, ми відкіль.

24.„Помилуй, пані благородна!
„Не дай загинуть головам,
„Будь милостива, будь незлобна,
„Еней спасибі скаже сам.
„Чи бачиш, як ми обідрались!
„Убрання, постоли порвались,
„Охляли, ніби в дощ щеня!
„Кожухи, свити погубили
„Із голоду в кулак трубили,  — 
„Така нам лучилась пеня“.

25.
Дидона гірко заридала
І з білого свого лиця
Платочком сльози обтирала:
„Колиб, сказала, молодця
„Енея вашого злапала  — 
„Ужеб тоді весела стала,
„Тоді Великдень був би нам!“
Тут, плюсь!  —  Еней, як будьто з неба:
„Ось, ось де я, коли вам треба!
„Дидоні поклонюся сам“.

26.
Потім з Дидоною обнявшись,
Поцілувались гарно в смак;
За рученьки біленькі взявшись,
Балакали то сяк, то так.
Пішли к Дидоні до господи
Через великі переходи,
Ввійшли в світлицю, та й на піл;
Пили на радощах сивуху
І їли сімяну макуху,
Покіль кликнули їх за стіл.

27.
Тут їли різнії потрави,
І все з поливяних мисок,
І самі гарнії приправи
З нових кленових тарілок:
Свинячу голову до хріну
І локшину на переміну,
Потім з підливою индик;
На закуску куліш і кашу,
Лемішку, зубці, путрю, квашу
Т з маколі медовий шулик.

28.І кубками пили сливянку,
Мед, пиво, брагу, сирівець,
Горілку просту і калганку,
Куривсь для духу яловець.
Бандура горлиці бринчала.
Сопілка зуба затинала,
А дудка грала по балках;
Санжарівки на скрипці грали.
Кругом дівчата танцювали
В дробушках, в чоботах, в свитках.

29.
Сестру Дидона мала Ганну,
Навспражки дівку, хоть куди:
Проворну, чепурну і гарну  — 
Приходила і ця сюди
В червоній юпочці баєвій,
В запасці гарній фаналевій,
В стьонжках, в намисті і ковтках;
Тут танцювала викрутасом
І пред Енеєм вихилясом,
Під дудку била третяка.

30.
Еней і сам так розходився,
Як на аркані жеребець,
Що трохи не увередився,
Пішовши з Гандзею в танець.
В обох підківки забрязчали.
Жижки од танців задрижали,
Вистрибувавши гоцака.
Еней, матню в кулак прибравши,
І не до соли примовлявши,
Садив крутенько гайдука.

31.
А послі танців варенухи
По филіжанці піднесли,
І молодиці-цокотухи
Тут баляндраси понесли.
Дидона кріпко заюрила,
Горщок з вареною розбила,
До дуру всі тоді пили.
Ввесь день весело прогуляли
І пяні спати полягали,
Енеяж ледве повели.

32.Еней на піч забрався спати
Зарився в просо, там і ліг;
А хто схотів, побрів до хати,
А хто в хлівець, а хто під стіг;
А деякі так так хлеснули,
Що де упали  —  там заснули
Сопли, харчали і хропли;
А добрі молодці кружали,
Поки аж півні заспівали  — 
Що здужали, то все тягли.

33.
Дидона рано ісхопилась,
Пила з похмілля сирівець,
А послі гарно нарядилась,
Як би в оренду на танець.
Взяла караблик бархатовий,
Спідницю і карсет шовковий
І начепила ланцюжок;
Червоні чоботи обула,
Та і запаски не забула,
А в руки з вибійки платок.

34.
Еней же з хмелю як проспався,
Іззів солоний огірок;
Потім умився і убрався,
Як парубійка до дівок.
Йому Дидона підослала,
Що од покійника украла:
Штани і пару чобіток,
Сорочку і каптан з китайки,
І шапку, пояс з каламайки,
І чорний шовковий платок.

35.
Як одяглись, то ізійшлися,
З собою стали розмовлять;
Наїлися і принялися,
Щоб по-вчорашньому гулять.
Дидонаж тяжко сподобала
Енея так, що і не знала,
Де дітися і що робить;
Точила всякії баляси,
І підпускала різні ляси,
Енею тількиб угодить.

36.Дидона вигадала грище,
Еней щоб веселіший був,
І щоб вертівся з нею ближче
І лиха щоб свого забув:
Собі очиці завязала,
І у Панаса грати стала,
Енеяб тільки уловить.
Еней же зараз догадався,
Коло Дидони терся, мявся,
Її щоб тільки вдовольнить.

37.
Тут всяку всячину іграли,
Хто як і в віщо захотів:
Тут инші журавля скакали.
А хто од дудочки потів,
І в хрещика, і в горюдуба,
Нераз доходило до чуба,
Як загулялися в джгута;
В хлюста, в парі, в візка іграли
І дамки по столу совали,  — 
Чорт-мав порожнього кута!...

38.
Що день було у них похмілля,
Пилась горілка, як вода;
Що день бенькети, мов весілля,
Всі пяні, хоть посуньсь куда.
Енеєві так, як болячці
Або лихій осінній трясці,
Годила пані всякий день.
Були Троянці пяні, ситі,
Кругом обуті і обшиті,
Хоть голі прибрели, як нень.

39.
Троянці добре там курили,
Дали приманку всім жінкам;
По вечерницях всі ходили,
Просвітку не було дівкам.
Та й сам Еней-сподар і паню
Підмовив паритися в баню...
Ужеж було не без гріха!
Бо страх вона його любила,
Аж розум ввесь свій погубила,
А бачця не була плоха.

40.Оттак Еней жив у Дидони,
Забув, і в Рим щоб мандрувать;
Тут не боявся і Юнони,
Пустився все бенькетувать.
Дидону мав він мов за жінку,
Убивши добру в неї грінку,
Мутив як на селі москаль!
Бо  —  хрін його не взяв  —  моторний,
Ласкавий, гарний і проворний
І гострий, як на бритві сталь.

41.
Еней з Дидоною возились,
Як з оселедцем сірий кіт:
Ганяли, бігали, казились,
Аж лився деколи і піт.
Дидонаж мала раз роботу,
Як з ним побігла на охоту
Та грім загнав їх в темний льох !...
Лихий їх зна, що там робили,  — 
Було не видно зза могили,
В льохуж сиділи тільки вдвох.

42.
Не так-то робиться все хутко,
Як швидко оком ізмигнеш,
Або як казку кажеш прудко,
Пером в папері як писнеш.
Еней в гостях прожив не мало,  — 
Що з голови його пропало,
Куди його Зевес послав.
Він годів зо два там просидів,
А мабуть би і більш поонидів,
Як би його враг не спіткав.

43.
Колись Юпитер ненароком
З Олимпа глянув і на нас
І кинув в Карфагену оком  — 
Аж там троянський мартопляс...
Розсердився і розкричався,
Аж цілий світ поколихався,
Енея лаяв на ввесь рот:
„Чи так то, гадів син, він слуха?
„Убрався в патоку, мов муха,
„Засів буцім в болоті чорт!

44.„Підіть гінця мені кликніте,
„До мене зараз щоб прийшов,
„Глядіть же, цупко прикрутіте,
„Щоб він в шиньок та не зайшов
„Бо хочу я кудись послати.
„Ійон, ійон же вража мати!
„Але Еней наш зледащів...
„А то Венера все свашкує,
„Енеєчка свого муштрує,
„Щоб він з ума Дидону звів“.

45.
Прибіг Меркурій засапавшись,
В три ряди піт з його котив;
Ввесь ремінцями обвязавшись,
На голову бриль наложив;
На грудях з бляхою ладунка,
А ззаду з сухарями сумка.
В руках нагайський малахай.
В такім наряді влізши в хату,
Сказав: „готов уже я, тату,
„Куди ти хочеш, посилай!“

46.
„Біжи лиш швидче в Карфагену“,
Зевес гінцеві так сказав:
„І пару розлучи скажену,
„Еней Дидонуб забував.
„Нехай лиш відтіль уплітав,
„І Рима строїти чухрає,
„А то заліг, мов в грубі пес.
„Колиж він буде йще гуляти,
„То дам йому себе я знати,  — 
„Оттак сказав, скажи, Зевес“...

47.
Меркурій низько поклонився,
Перед Зевесом бриль ізняв,
Через поріг перевалився,
До стані швидче тягу дав.
Покинувши із рук нагайку,
Запріг він миттю чортопхайку,
Черкнув із неба, аж курить!
І все кобилок поганяє,
Що оглобельна аж брикає,  — 
Помчали, аж візок скрипить!

48.Еней тоді купався в бразі
І на полу укрившись ліг;
Йому не снилось о приказі,
Як ось Меркурій в хату вбіг!
Смикнув із полу мов псяюху.
„А що ти робиш? пєш сивуху?“
Зо всього горла закричав:
„А ну лиш, швидче убірайся,
„3 Дидоною не женихайся,
„3евес поход тобі сказав!

49.
„Чи цеж таки до діла робиш,
„Що й досі тута загулявсь?
„Та швидко і не так задробиш:
„3евес не дурно похвалявсь;
„Получиш добру халазію,
„Він видавить з тебе олію,
„От тільки йще тут побарись!...
„Глядиж, сьогодні щоб убрався,
„Щоб нищечком відсіль укрався
„Мене у-друге не дождись“.

50.
Еней піджав хвіст, мов собака,
Мов Каїн, затрусивсь увесь;
Із носа потекла кабака:
Уже він знав, який Зевес!...
Шатнувся миттю сам із хати
Своїх Троянців позбірати;
Зібравши, дав такий приказ:
„Як можна швидче укладайтесь,
„Зо всіми клунками збірайтесь,
„До моря швендайте як раз!“

51.
А сам, вернувшися в будинки,
Своє лахміття позбірав;
Мизерії наклав дві скриньки.
На човен зараз одіслав
І дожидався тільки ночі,
Що як Дидона зімкне очі,
Щоб не прощавшись тягу дать.
Хоть він за нею і журився
І світом цілий день нудився  — 
Та ба! бач треба покидать.

52.Дидона зараз одгадала,
Чого сумує пан Еней,
І все на ус собі мотала,
Щоб умудритися і єй;
Зза печі часто виглядала,
Прикинувшись, буцім куняла
І мов вона хотіла спать.
Еней же думав, що вже спала,
І тільки що хотів дать драла,
Аж ось Дидона за чуб хвать.

53.
„Постій, прескурвий, вражий сину!
„Зо мною перше розплатись!
„От задушу, як злу личину,
„Ось ну лиш тільки завертись!
„Оттак за хліб, за сіль ти платиш?
„Ти всім, привикши насміхатись,
„Розпустиш славу по мені!
„Нагріла в пазусі гадюку,
„Що послі ізробила муку;
„Послала пуховик свині!...

54.
„Згадай, який прийшов до мене,
„Що ні сорочки не було
„І постолів чорт-мав у тебе,
„В кишеніж пусто, аж гуло.
„Чи знав ти, що такеє гроші?
„Мав без матні одні холоші,
„І тільки слова, що в штанах;
„Та й те порвалось і побилось,
„Аж глянуть сором, так світилось;
„Свитина вся була в латках.

55.
„Чи яж тобі та не годила?
„Хиба ріжна ти захотів?
„Десь вража мати підкусила,
„Щоб хирний тут ти не сидів!...
Дидона гірко заридала.
І з серця аж волосся рвала
І закраснілася, мов рак;
Запінилась, посатаніла,
Неначе дурману ізз'їла.
Залаяла Енея так:

56.„Поганий, мерзький, сквер ний, бридкий,
„Нікчемний, ланець, кателик!
„Гульвіса, пакосний, престидкий,
„Негідний, злодій, єретик!
„3а кучму цю твою велику,
„Як дам ляща тобі я в пику,
„То тут тебе лизне і чорт!
„І очі видеру із лоба
„Тобі, диявольська худоба...
„Трясешся, мов зімою хорт?

57.
„Мандруй до сатани з рогами,
„Нехай тобі присниться біс
„3 твоїми сучими синами,
„Щоб враг побрав вас всіх гульвіс.
„Щоб ні горіли, ні боліли,
„На чистому щоб поколіли,
„Щоб не оставсь ні чоловік;
„Щоб доброї не знали долі,
„Були щоб з вами злії болі,
„Щоб ви шаталися по-вік!“

58.
Еней від неї одступався,
Поки зайшов через поріг,
А далі аж не оглядався,
З двора в собачу ристь побіг.
Прибіг к Троянцям, засапався,
Обмок в поту, як би купався,
Мов з торгу в школу курохват;
Потім в човен хутенько сівши
І їхати своїм велівши,
Не оглядався сам назад.

59.
Дидона тяжко зажурилась,
Ввесь день ні їла, ні пила;
Все тосковала, все нудилась,
Кричала, плакала, ревла.
То бігала, як би шалена,
Стояла довго тороплена,
Кусала нігті на руках;
А далі сіла на порозі,  — 
Аж занудило їй небозі
І не встояла на ногах.

60.Сестру кликнула на пораду,
Щоб горе злеє розказать,
Енеєву оплакать зраду
І льготи серцю трохи дать.
„Ганнусю, рибко, душко, любко,
„Рятуй мене, моя голубко,
„Тепер пропала я на-вік!
„Енеєм кинута я бідна,
„Як сама паплюга послідня...
„Еней злий змій  —  не чоловік.

61.
„Нема у серця мого сили,
„Щоб я могла його забуть.
„Куди мні бігти?  —  до могили:
„Туди один надежний путь!
„Я все для його потеряла,
„Людей і славу занедбала...
„Боги! я з ним забула вас.
„Ох! дайте зілля мні напитись,
„Щоб сердцю можна розлюбитись,
„Утихомиритись на час.

62.
„Нема на світі мні покою,
„Не ллються сльози із очей.
„Для мене білий світ єсть тьмою,
„Там ясно тільки, де Еней.
„О, пуцьверинку Купидоне!
„Любуйся, як Дидона стогне  — 
„Щоб ти маленьким був пропав!
„Познайте, молодиці гожі  — 
„З Енеєм бахурі всі схожі,
„Щоб враг зрадливих всіх побрав!“

63.
Так бідна з горя говорила
Дидона, жизнь свою кляла;
І Ганна що їй не робила,
Ніякой ради не дала.
Сама з царицей горювала
І сльози рукавом втирала,
І хлипала собі в кулак.
Потім Дидона мов унишкла.
Звеліла, щоб і Гандзя вийшла,
Щоб їй насумоватись в смак.

64.Довгенько так посумовавши,
Пішла в будинки на постіль;
Подумавши там, погадавши,
Проворно скочила на піл.
І взявши з запічка кресало
І клоччя в пазуху чимало,
Тихенько вийшла на город.
Нічною се було добою
І самой тихою порою,
Як спав хрещений ввесь народ.

65.
Стояв у неї на городі,
В кострі на зіму очерет,  — 
Хоть це не по царській породі,
Та деж взять дров, коли все степ?
В кострі був зложений сухенький,
Як порох був уже палкенький,
Його й держали на підпал.
Під ним вона огонь кресала
І в клоччі гарно розмахала
І розвела пожар чимал.

66.
Кругом костер той запаливши,
Зо всей одежі роздяглась,
В огонь лахміття все зложивши,
Сама в огні тім простяглась.
Вкруг неї полумя палало,
Покійниці не видно стало,
Пішов од неї дим і чад!
Енея так вона любила,
Що аж сама себе спалила,
Послала душу к чорту в ад.

Частина ІІ.

1.
Еней, попливши синім морем,
На Карфагену оглядавсь;
Боровсь з своїм сердега горем,
Слізьми бідняжка обливавсь.
Хоть од Дидони плив поспішно,
Та плакав гірко, неутішно;
Почувшиж, що в огні спеклась,
Сказав: „нехай їй вічне царство,
„Мені же довголітнє панство
„І щоб друга вдова найшлась!“

2.
Як ось і море стало грати,
Великі хвилі піднялись
І вітри зачали бурхати,
Аж човни на морі тряслись.
Водою чорт-зна як крутило.
Що трохи всіх не потопило,  — 
Вертілись човни, мов дурні.
Троянці з страху задріжали,
І що робити, всі не знали,
Стояли мовчки всі смутні.

3.
Один з троянської ватаги  — 
По їх він звався Палінур,
Цей більше мав других одваги,
Сміленький був і балагур,  — 
Що наперед цей схаменувся
І до Нептуна окликнувся:
„А що ти робиш, пан Нептун!
„Чи це і ти пустивсь в ледащо,
„Що хочеш нас звести ні на що?
„Хиба півкопи і забув?“

4.А далі після цеї мови
Троянцям він так всім сказав:
„Бувайте, братця, ви здорові!
„Оце Нептун замудрував...
„Куди тепер ми, братця, підем?
„В Італію ми не доїдем,
„Бо море дуже щось шпує.
„Італія відсіль не близько,
„А морем в бурю їхать слизько:
„Човнів ніхто не підкує.

5.
„От тут земелька єсть, хлопята,
„Відсіль вона невдалеку,
„Сицилія, земля багата,
„Вона мені щось по знаку.
„Дмухнім лиш, братця, ми до неї,
„Збувати горести своєї  — 
„Там добрий цар живе Ацест.
„Ми там, як дома, очуняєм
„І як у себе загуляєм,
„Всього у нього вдоволь єсть“.

6.
Троянці разом принялися
І стали веслами гребти,
Як стрілки, човники неслися,
Мов ззаду пхали їх чорти.
Їх Сицилійці як уздріли,
То з города, мов подуріли,
До моря бігли всі стрічать.
Тут між собою розпитались,
Чоломкались і обнімались,  — 
Пішли до короля гулять.

7.
Ацест Енею як би брату
Велику ласку показав,
І зараз попросивши в хату.
Горілкою почастував.
На закуску наклали сала,
Лежала ковбаса чимала
І хліба повне решето.
Троянцям всім дали тетері
І відпустили на кватері:
Щоб йшли, куди потрапить хто.

8.Тут зараз підняли бенькети,
Замурмотали, як коти,
І в кахлях понесли пашкети
І кисілю їм до сити;
Гарячую, мяку бухинку,
Зразову до ріжків печінку,
Гречаних з часником пампух.
Еней з дороги налигався
І пінної так нахлестався  — 
Трохи не виперсь з його дух.

9.
Еней хоть трохи був підпилий,
Та з розумом не потерявсь;
Він син був богобоязливий,
По смерти батька не цуравсь.
В цей день його отець опрягся,
Як чикилдихи обіжрався,  — 
Анхиз з горілочки умер.
Еней схотів обід справляти
І тут старців нагодувати,
Щоб біг душі свій рай одпер.

10.
Зібрав троянську всю громаду
І сам пішов на двір до них
Просить у їх собі пораду,  — 
Сказав їм річ в словах таких:
„Панове, знаєте, Трояне
„І всі хрещенії миряне,
„Що мій отець бував Анхиз,
„Його сивуха запалила
„І живота укоротила,
„І він, як муха в зіму, зслиз.

11.
„Зробити поминки я хочу,
„Поставити обід старцям  — 
„І завтраж  —  далі не одсрочу.
„Скажіте  —  як здається вам?“
Цього Троянці і бажали
І всі у голос закричали:
„Енею Боже поможи!
„Коли же хочеш, панє, знати,
„І сами будем помагати,
„Бо ми тобі не вороги“.

12.І зараз миттю всі пустились
Горілку, мясо купувать.
Хліб, бублики, книші вродились.
Пішли посуди побувать;
І коливо з куті зробили,
Сити із меду наситили,
Договорили і попа;
Хазяїнів своїх ззивали,
Старців по у лицях шукали...
Пішла на дзвін дякам копа.

13.
На другий день раненько встали,
Огонь на дворі розвели
І мяса в казани наклали,
Варили страву і пекли.
Пять казанів стояло юшки,
А в чотирьох були галушки;
Борщу трохи було не з шість;
Баранів тьма була варених,
Курей, гусей, качок печених,
До-сита щоб було всім їсть.

14.
Цебри сивушки там стояли
І браги повнії діжки;
Всю страву в вагани вливали
І роздавали всім ложки.
Як проспівали: „со святими“,
Еней обливсь слізьми гіркими
І принялися всі трепать;
Наїлися і нахлестались,
Що деякі аж повалялись...
Тоді і годі поминать.

15.
Еней і сам зо старшиною
Анхиза добре поминав;
Не здрів нічого пред собою,
А ще зза столу не вставав.
А далі трошки проходився,
Прочумався, протверезився,
Пішов к народу, хоть поблід  — 
З кишені винявши пів-кіпки,
Шпурнув в народ дрібних, як ріпки,
Шоб тямили його обід.

16.Енея заболіли ноги,
Не чув ні рук, ні голови;
Напали з хмелю перелоги,
Опухли очі, як в сови,
І ввесь обдувся, як барило.
Було на світі все немило.
Мисліте по землі писав,
З нудьги охляв і ізнемігся,  — 
В одежі ліг і не роздігся,
Під лавкою до світа спав.

17.
Прокинувшися, ввесь трусився,
За серце ссало, мов глисти;
Перевертався і нудився,
Не здужав голови звести.
Поки не винив пів квартівки
З імбером пінної горілки
І кухля сирівцю не втер.
Зпід лавки виліз і струхнувся,
Закашляв, чхнув і стрепенувся,
„Давайте, крикнув, пить тепер!“

18.
Зібравшися, всі паненята
Ізнов кружати почали;
Пили, як брагу поросята,
Горілку так вони тягли.
Тягли тут пінненьку Троянці,
Не вомпили Сициліянці,
Черкали добре на-захват.
Хто пив тут більш од всіх сивухи
І хто пив разом три осьмухи — 
То той Енеєві був брат.

19.
Еней наш роздоброхотався,
Ігрища здумав завести
І пяний зараз розкричався,
Щоб перебійців привести.
У вікон школярі співали,
Xаляндри циганки скакали,
Іграли в кобзи і сліпці;
Було тут різні чути крики,
Водили в городі музики
Моторні, пяні молодці.

20.Б присінках всі пани сиділи,
На дворіж в круг стояв народ,
У вікна деякі гляділи,
А инший був поверх ворот.
Аж ось прийшов і перебієць,
Убраний так, як компанієць,
І звався молодець Дарес;
На кулаки став викликати
І перебійця визивати,
Кричав, опарений мов пес:

21.
„Гей, хто зо мною вийде битись,
„Покуштувати стусанів?
„Мазкою хоче хто умитись?
„Кому не жаль своїх зубів?..
„А нуте, нуте, йдіте швидче
„Сюди на кулаки лиш ближче!
„Я бебехів вам надсажу,
„На очі вставлю окуляри...
„Сюди, поганці-бакаляри!
„Я всякому лоб розміжжу“.

22.
Дарес довгенько дожидався,
Мовчали всі, ніхто не йшов;
З ним всякий битися боявся,
Собою страху всім задав.
„Так ви, бачу, всі легкодухи,
„Передо мною так, як мухи
„І пудофети наголо!..“
Дарес тут дуже насміхався,
Собою чванивсь, величався,
Аж слухать сором всім було.

23.
Абсест Троянець був сердитий,
Згадав Ентелла козака,
Зробився мов несамовитий,
Чим дуж дав відтіль дропака.
Ентелла скрізь пішов шукати,
Щоб все, що бачив, розказати
І щоб Дареса пїдцькувать.
Ентелл був тяжко смілий, дужий,
Мужик плечистий і невклюжий,  — 
Тоді він пяний вклався спать.

24.Знайшли Ентелла сіромаху,
Що він під тином гарно спав;
Цього сердешного тімаху
Будити стали, щоб устав.
Всі голосно над ним кричали,
Ногами всилу розкачали,
Очима він на них лупнув:
„Чого ви, що за вража мати,
„Зібрались не давати спати?“
Сказавши це, упять заснув.

25.
„Та встань, будь ласкав, пане свату!“
Абсест Ентеллові сказав .
„Підіть лиш ви собі ік кату!“
Ентелл на їх так закричав.
А послі баче, що не шутка,  — 
Абсест сказав, яка погудка,  — 
Проворно скочивши, здригнувсь:
„Хто, як, Дарес?  —  ну, стійте наші!
„Зварю пану Даресу каші,
„Горілки дайте лиш напюсь“.

26.
Примчали з казанок сивухи.
Ентелл її разком дмухнув
І од цієї він мокрухи
Скрививсь, наморщивсь і зівнув,
Сказав: „тепер ходімо, братця,
„До хвастуна Дареса ланця!
„Йому я ребра полічу,
„Зімну всього я на кабаку,
„На смерть зузічу, мов собаку:
„Як битися  —  я научу!..“

27.
Прийшов Ентелл перед Дареса,
Сказав йому на сміх: „гай-гай!
„Ховайсь, проклята неотеса,
„Зарання відсіль утікай!
„Я роздавлю тебе, як жабу,
„Зітру, зімну, мороз як бабу,
„Що тут і зуби ти зітнеш!
„Тебе диявол не пізнає,
„З кістками чорт тебе злигає,  — 
„Уже від мене не влизнеш!“

28.На землю шапку положивши,
По локоть руки засукав,
І цупко кулаки стуливши,
Дареса битись визивав
Із серця скреготав зубами,
Об землю тупотав ногами
І на Дареса налізав.
Дарес не рад своїй лихоті,
Ентелл потяг не по охоті
Дареса, щоб його він знав.

29.
В це время в рай боги зібрались
К Зевесу в гості на обід;
Мили там, їли, забавлялись,
Забули наших людських бід.
Там лакомини різні їли,
Буханчики пшенишні білі,
Кислиці, ягоди, коржі
І всякі-різні витребеньки,  — 
Уже либонь були пяненькі,
Понадувались, мов йоржі,

30.
Як ось знечевя вбіг Меркурій
Засапавшися до богів;
Прискочив, мов котище мурий
До сирних в маслі пирогів!
„Ге! ге! оттут-то загулялись,
„Що і од світа одцурались  — 
„Диявол-ма вам і стида!
„В Сицилії таке твориться,
„Що вам би треба подивиться:
„Там крик, мов підступа Орда“.

31.
Боги, почувши, зашатались,
Із неба виткнули носи,
Дивитись на бійців хватались,
Як жаби літом із роси.
Ентелл там сильно храбрувався,
Аж до сорочки ввесь роздягся,
Совав Даресу в ніс кулак.
Дарес ізвомпив сіромаха,
Бо був Ентелл непевна птаха,
Як чорноморський злий козак.

32.Венеру за виски хватило,
Як глянула, шо там Дарес;
Їй дуже це було немило,
Сказала: „батечку Зевес!
„Дай моєму Даресу сили,
„Йому хвоста щоб не вкрутили,
„Щоб він Ентелла поборов.
„Мене тоді ввесь світ забуде,
„Коли Дарес живий не буде;
„Зроби, щоб був Дарес здоров“.

33.
Тут Бахус пяний обізвався,
Венеру лаяти почав,
До неї з кулаком совався
І так із-пяна їй сказав:
„Піди лиш ти к чортам, плюгава,
„Невірна, пакосна, халява!
„Нехай ізслизне твій Дарес!...
„Я за Ентелла сам вступлюся:
„Як більш сивухи я напюся,
„То не заступить і Зевес.

34.
„Ти знаєш, він який парнище?
„На світі трохи єсть таких:
„Сивуху так, як брагу хлище,  — 
„Я в парубках кохаюсь цих.
„Уже заллє за шкуру сала,
„Ні неня в бразі не скупала,
„Як він Даресові задасть!.
„Уже хоть як ти не вертися,
„З своїм Даресом попростися,
„Бо прийдеться йому пропасть“.

35.
Зевес до речі сей дочувся,
Язик насилу повернув,
Він од горілки ввесь обдувся,
І грізно так на їх гукнув:
„Мовчіть!... чого ви задрочились?
„Чи бач у мене розходились?
„Я дам вам зараз тришія!
„Ніхто в кулачки не мішайтесь,
„Кінця од самих дожидайтесь:
„Побачим візьме то чия?“

36.Венера, облизня піймавши,
Слізки пустила із очей.
І як собака хвіст піджавши
Пішла к порогу до дверей
І з Марсом у куточку стала,
З Зевеса добре глузувала;
А Бахус пінненьку лигав:
Із Ганнімедова пуздерка
Утер трохи не з пів відерка,  — 
Напивсь і тільки що крехтав.

37.
Як між собой боги сварились
В раю, попившись в небесах,
Тоді в Сицилії творились
Великі дуже чудеса.
Дарес од страху оправлявся
І до Ентелла підбірався,
Цибулькиб дать йому під ніс.
Ентелл од ляпаса здригнувся,
Разів із пять перевернувся,
Трохи не попустив і сліз.

38.
Розсердився і розярився,
Аж піну з рота попустив,
І саме в міру підмостився,
В висок Дареса затопив:
З очей аж іскри полетіли,
І очі ясні соловіли,
Сердешний об землю упав.
Чмелів довгенько дуже слухав,
І землю носом рив і нюхав,
І дуже жалібно стогнав.

39.
Тут всі Ентелла вихваляли,
Еней з панами реготавсь,
З Даресаж дуже глузували,
Що силою він величавсь.
Звелів Еней його підняти,
На вітрі щоб поколихати
Од ляпаса і щоб прочхавсь;
Ентелловіж дав на кабаку
Трохи не цілую гривняку
За те, що так він показавсь.

40.Еней же, цим не вдовольнившись,
Іще гуляти захотів,
І цупко пінної напившись,
Ведмедів привести звелів.
Литва на труби засурмила,
Ведмедів зараз зупинила,
Заставила їх танцювать.
Сердешний звір перекидався,
Плигав, вертівся і качався.
Забув і бджоли піддерать.

41.
Як пан Еней так забавлявся,
То лиха він собі не ждав,
Не думав і не сподівався.
Щоб хто з Олимпа кучму дав.
Но те Юнона повернула
І в голові так коверзнула,
Щоб зараз учинить ярмис;
Назула без панчіх патинки,
Пішла в Ірисині будинки,
Бо хитра ця була, як біс.

42.
Прийшла, Ірисі підморгнула,
Черкнули в хижу разом вдвох,
І на ухо щось їй шепнула,
Щоб не підслухав який бог;
І пальцем цупко прикрутила,
Щоб зараз все те ізробила
І їй би принесла лепорт.
Ірися низько поклонилась
І в ліжник зараз нарядилась,
Побігла з неба як би хорт.

43.
В Сицилію як-раз спустилась,
Човни троянські де були,
І між Троянок помістилась,
Которі човнів стерегли.
В кружку сердешні ці сиділи,
І кисло на море гляділи,
Бо їх не кликали гулять,
Де чоловіки їх гуляли,
Медок, сивушну попивали
Без просипу неділь із пять.

44.Дівчата з лиха горювали,
Нудило тяжко молодиць;
Лиш слинку з голоду ковтали
Як хочеться кому кислиць,
Своїх Троянців проклинали,
Що через їх так горювали;
Дівки кричали на ввесь рот:
„Щоб їм хотілось так гуляти,
„Як хочеться нам дівувати,
„Колиб замордував їх чорт!“

45.
Троянці волокли з собою
Старую бабу, як ягу,
Лукаву відьму, злу Берою,
І скорчившуюся в дугу.
Ірися нею ізробилась
І як Бероя нарядилась
І підступила до дівок;
І щоб к ним лучче підмоститься
І пред Юноной заслужиться,
То піднесла їм пиріжок.

46.
Сказала: „помагай-Біг, діти!..
„Чого сумуєте ви так?
„Чи не остило тут сидіти?
„Оце гуляють наші як!
„Мов божевільних нас морочать,
„Сім літ, як по морях волочать,
„Глузують, як хотять із вас.
„Але з другими бахурують,
„Своїж жінки нехай горюють...
„Коли водилось це у нас?

47.
„Послухайте лиш, молодиці,
„Я добрую вам раду дам;
„І ви, дівчата білолиці  — 
„Зробім кінець своїм бідам,
„За горе ми заплатим горем  — 
„А доки нам сидіть над морем?
„Приймімось, човни попалім.
„Тоді і мусять тут остаться
„І нехотя до нас прижаться,  — 
„Ось так на лід їх посадім!“

48.„Спасеть же Біг тебе, бабусю!“
Троянки в голос загули:
„Такоїб ради, паньматусю,
„Ми ізгадати не могли“.
І зараз приступили к флоту
І принялися за роботу:
Огонь кресати і нести
Скіпки, тріски, солому, клоччя.
Була тут всяка з них охоча,
Пожар щоб швидче розвести.

49.
Розжеврілось і загорілось,
Пішов димок до самих хмар,
Аж небо все зачервонілось,
Великий тяжко був пожар!
Човни і байдаки палали,
Соснові пороми тріщали,
Горіли дьоготь і смола.
Поки Троянці огляділись,
Що добре їх Троянки грілись,
То часть мала човнів була.

50.
Еней, пожар такий уздрівши,
Злякався, побілів, як сніг,
І бігти всім туди звелівши,
Чим дуж до човнів сам побіг.
На ґвалт у дзвона задзвонили,
По у лицях в трещотки били,
Еней же на ввесь рот кричав:
„Хто в Бога вірує  —  рятуйте!
„Рубай, туши, гаси, лий, куйте!
„А хтож таку нам кучму дав?“

51.
Еней од страху з плигу збився,
В умі сердега помішавсь
І зараз сам не свій зробився;
Скакав, вертівся і качавсь;
І із цього свого задору
Він, голову піднявши в гору,
Кричав, опарений мов пес.
Олимпських шпетив на всю губу,
Свою і неню лаяв любу,
Добувсь і в рот, і в ніс Зевес.

52.„Гей ти, проклятий стариґаню!
„На землю з неба не зиркнеш,
„Не чуєш, як тебе я ганю,
„Зевес!  —  ні усом не моргнеш?!..
„На очах більма поробились,
„Колиб до віку посліпились,
„Що не поможеш ти мені!
„Чи цеж таки тобі не стидно,
„Що пропаду, от лиш не видно?
„Яж, кажуть люде, внук тобі!

53.
„А ти з сідою бородою,
„Пане-добродію, Нептун!
„Сидиш мов демон, під водою,
„Ізморщившись, старий шкарбун!
„Колиб струхнув хоть головою
„І цей пожар залив водою  — 
„Тризубець щоб тобі зломивсь!
„Ти базаринку любиш брати,
„А людям в нужді помагати
„Не дуже, бачу, поспішивсь.

54.
„І братік ваш Плутон, поганець,
„Із Прозерпиною засів;
„Пекельний, гаспидський коханець,
„Іще себе там не нагрів?
„Завів братерство з д'яволами
„І в світі нашими бідами
„Не погорює ні на час.
„Не посилкується ні мало,
„Щоб так палати перестало
„І щоб оцей пожар погас.

55.
„І ненечка моя рідненька
„У чорта десь тепер гуля;
„А може спить уже пяненька,
„Або з хлопятами ганя.
„Тепер їй бачу, не до соли:
„Уже підтикавши десь поли,
„Фурцює добре, навісна!
„Коли сама з ким не ночує,
„То для когось уже святкує,  — 
„Для цього тяжко поспішна!..

56.„Та враг бери вас  —  що хотіте,
„Про мене те собі робіть;
„Мене на лід не посадіте,
„Пожар лиш тільки погасіть!
„Завередуйте по своєму
„І будьте ласкаві, моєму
„Зробіте лихові кінець.
„Пустіть лиш з неба веремію
„І покажіте чудасію,
„А я вам піднесу ралець!“

57.
Тут тільки що перемолився
Еней і рот свій затулив,
Як ось із неба дощ полийся,
В годину ввесь пожар залив.
Бурхнуло з неба, мов із бочки,
Що промочило до сорочки,
То драла вростіч всі дали.
Троянці стали всі, як хлюща,
Їм лучилася невсипуща,  — 
Нераді і дощу були!

58.
Не знав же, на яку ступити.
Еней і тяжко горював  — 
Чи тут остатись, чи поплити,
Бо враг не всі човни забрав.
і миттю кинувсь до громади
Просить собі у ней поради,
Чого собою не вбагне.
Тут довго тяжко рахували,
І скільки не коверзували,
Та все було, що не оне.

59.
Один з троянської громади,
Насупившися, все мовчав,
І дослухавшись до поради,
Ціпком все землю колупав.
Це був пройдисвіт і непевний
І всім відьмам був родич кревний,
Упир і знахар ворожить:
Умів і трясцю одшептати
І кров христянську замовляти
І добре знав греблі гатить.

60.Бував і в Шльонському з волами,
Не раз ходив за сіллю в Крим,
Тарані торгував возами,
Всі чумаки братались з ним.
Він так здавався і нікчемний,
Та був розумний, як письменний,
Слова так сипав, як горох.
Уже в чім, бач, порахувати,
Що розказать  —  йому вже дати:
Ні в чім не був страхополох.

61.
Невтесом всі його дражнили,
По нашому ж то звавсь Охрім,  — 
Мені так люди говорили,
Самомуж не знайомий він.
Побачив, що Еней гнівився,
До його зараз підмостився,
За білу рученьку і взяв,
І вивівши Енея в сіни,
Сам поклонився аж в коліни,
Таку Енею річ сказав:

62.
„Чого ти сильно зажурився
„І так надувся, як индик?
„Зовсім охляв і занудився,
„Мов по болотові кулик?
„Чим більш журитися  —  все гірше,
„Заплутаєшся в лісі більше,  — 
„Покинь лиш горе і заплюй.
„Піди вкладися гарно спати,
„А послі будеш і гадати:
„Спочинь та вже тоді міркуй“.

63.
Послухавши Еней Охріма,
Укрившись, на полу ліг спать;
Но лупав тільки все очима,
Не міг ні крихти задрімать.
На всі боки перевертався,
До люльки разів три приймався,
Знемігсяж, мов і задрімав.
Як ось Анхиз йому приснився,  — 
Із пекла батечко явився
І синові таке сказав:

64.„Прокинься, милеє дитятко!
„Пробуркайся і проходись.
„Це твій прийшов до тебе батько,
„То не сполохайсь, не жахнись.
„Мене боги к тобі послали
„І так сказати приказали,
„Щоб ти ні трохи не журивсь:
„Пошлють тобі щасливу долю,
„Щоб учинив ти божу волю
„І швидче в Рим переселивсь.

65.
„Збери всі човни, що остались,
„І гарно зараз їх оправ,
„Придерж своїх, щоб не впивались
„І цю Сицилію остав.
„Пливи і не журись, небоже!
„Уже тобі скрізь буде гоже.
„Та ще, послухай, щось скажу:
„Щоб в пекло ти зайшов до мене,
„Бо діло єсть мені до тебе.
„Я все тобі там покажу.

66.
„І по Олимпському закону
„Уже ти пекла не минеш,
„Бо треба кланятись Плутону,
„А то і в Рим не допливеш,
„Якусь тобі він казань скаже,
„Дорогу добру в Рим покаже,
„Побачиш, як живу і я.
„А за дорогу не турбуйся,
„До пекла навпростець прямуйся
„Пішком,  —  не треба і коня.

67.
„Прощай же, сизий голубочок!
„Бо вже стає на дворі світ:
„Прощай, дитя! прощай, синочок!..“
І в землю провалився дід.
Еней спросоння як схопився,
Дріжав од страху і трусився,
Холодний лився з його піт.
І всіх Троянців поскликавши,
І лагодитись приказавши,
Щоб завтра поплисти, як світ.

68.К Ацесту зараз сам махнувши,
За хліб подякував, за сіль;
І там недовго щось побувши,
Вернувся до своїх відтіль.
Ввесь день збірались та вкладались
І світа тільки що дождались,
То посідали на човни.
Еней же їхав щось несміло,
Бо море дуже надоїло,
Як чумакам дощ в осени.

69.
Венера тільки що уздріла,
Що вже Троянці на човнах,
К Нептуну на поклон побігла,
Щоб не втопив їх у волнах.
Поїхала в своїм ридвані,
Мов сотника якого пані,
Баскими конями, як звір.
І з кінними проводниками,
З трьома назаді козаками,
А коні правив машталір.

70.
Була на йому біла свита
Із шаповальського сукна.
Тясомкою кругом обшита,  — 
Сім кіп стоялася вона;
На-бакир шапочка стреміла,
Далеко дуже червоніла,
В руках же довгий був батіг;
Їм грімко ляскав він із лиха,
Скакали коні без оддиха,
Ридван, мов вихор в полі, біг.

71.
Приїхала, загримотіла,
Кобиляча мов голова;
К Нептуну в хату і влетіла
Так, як із вирію сова.
І не сказавши ні пів слова  — 
Нехай, каже, твоя здорова
Бува, Нептуне, голова  — 
Як навіжена прискакала,
Нептуна в губи цілувала,
Говорячи такі слова:

72.„Коли, Нептун, мені ти дядько,
„А я племінниця тобі,
„Та тиж мені хрещений батько  — 
„Спасибі зароби собі:
„Моєму поможи Енею,
„Щоб він з ватагою своєю
„Щасливо їздив по воді;
„Уже і так пополякали,
„На-силу баби одшептали,
„Попався в зуби був біді“.

73.
Нептун, моргнувши, засміявся;
Венеру сісти попросив
І після неї облизався,
Сивухи чарочку налив;
І так її почастувавши,
Чого просила, обіщавши.
І зараз з нею попрощавсь.
Повіяв вітр з руки Енею,
Простивсь сердешненький з землею.
Як стрілочка по морю мчавсь.

74.
Поромщик їх що-найглавніший
З Енеєм їздив всякий раз,
Йому слуга був найвірніший  — 
По нашому він звавсь Тарас.
Цей, сидя на кормі, хитався,
По саме нільзя нахлестався
Горілочки, коли прощавсь.
Еней велів його приняти,
Щоб не пустивсь на дно ниряти
І в луччім місці би проспавсь.

75.
Но видно, що пану Тарасу,
Написано так на роду.
Щоб тільки до цього він часу
Терпів на світі цім біду.
Бо розхитавшись, бризнув в воду,
Нирнув і, не спитавши броду,
Наввиринки пішла душа.
Еней хотів, щоб окошилась
Біда і більш не нродолжилась,
Щоб не пропали всі з коша.

Частина ІѴ.

1.
Борщів як три не поденькуєш,
На моторошні засердчить,
І зараз тяглом закишкуєш
І в буркоті закеньдюшить;
Колиж що напхом зязикаєш,
І в тереб добре зживотаєш,
То на веселі занутрить;
Об лихо вдаром заземлюєш,
І ввесь забуд свій зголодуєш
І біг до горя зачортить.

2.
Та що абищоти верзлялом,
Не казку кормом соловят;
Ось ну, закалиткуй брязкалом,
То радощі заденешать;
Коли давало спятакуєш,
То може чуло зновинуєш,
Як що з тобою спередить:
Куди на плавах човнувати,
Як угодилі Юнонати
І як Еней замінервить.

3.
Мене за цю не лайте мову,
Не я її скомпонував;
Сивиллу лайте безтолкову,
Її це мізок змусував.
Це так вона коверзувала,
Енеєві пророкувала,
Йому де поступатись як:
Хотіла мізок закрутити,
Щоб грошей більше улупити,
Хоть бідний був Еней і так.

4.
Та треба з лиха догадаться
Як прийде узлом до чогось,
А з відьмою не торгуваться,
Щоб хлипати не довелось.
Подякував старую суку
Еней за добрую науку,
Шагів з дванадцять в руку дав.
Сивилла грошики в калитку,
Піднявши пелену і свитку,
Ізслизла, мов лихий злигав.

5.
Еней, ізбувши сучу бабу,
Як мога швидче на човни,
Щоб не дала Юнона швабу,
Що опинивсяб в сатани.
Троянці в човни посідавши
І швидко їх поодпихавши,
По вітру гарно поплили;
Гребли з диявола всі дружно.
Що деяким аж стало душно,
По хвилі весельця гули.

6.
Пливуть  —  аж вітри забурчали
І закрутили не шутя,
Завили грізно, засвистали
Нема Енеєві пуття!
І зачало човни бурхати,
То сторч, то на бік колихати,
Що враг устоїть на ногах;
Троянці з ляку задріжали,
Як лиху помогти  —  не знали,
Іграли тільки на зубах.

7.
Як ось став вітер ущухати
І хвилі трохи уляглись;
Став місяць з хмари виглядати,
І звізди на небі блись-блись!
Агу! Троянцям легче стало,
І тяжке горе з серця спало,
Уже бо думали пропасть.
З людьми на світі так буває:
Коли кого міх налякає,
То послі торба спать не дасть.

8.
Уже Троянці вгамувались,
Могоричу всі потягли;
І, мов меньки, повивертались.
Безпечно спати залягли;
Аж ось поромщик їх, проноза,
На землю впав, як міх із воза.
І мов на пуп репетував:
„Пропали всі ми з головами,
„Прощаймось з тілом і душами.
„Остатній наш народ пропав!

9.
„Заклятий острів перед нами
„І ми його не минемо,
„Не пропливем нігде човнами,
„А на йому пропадемо.
„Живе на острові цариця
„Цирцея, люта чарівниця
„І дуже злая до людей;
„Які лиш не остережуться,
„А їй на острів попадуться,
„Тих переверне на звірей.

10.
„Не будеш тут ходить на парі,
„А підеш зараз чотирма;
„Пропали, як сірко в базарі!
„Готовте шиї до ярма!
„По нашому хохлацьку строю
„Не будеш цапом, ні козою,
„А вже запевне що волом:
„І будеш в плузі похожати,
„До броваря дрова таскати,
„А може підеш бовкуном.

11.
„Лях цвенькати уже не буде,
„Загубить чуйку і жупан
„І „не позвалям“ там забуде,
„А заблеє так, як баран.
„Москаль  —  бодай би не козою
„Замекекав із бородою;
„А Прус хвостом не завиляв,
„Як, знаєш, лис хвостом виляв,
„Як дуже Дойда налягає,
„І як Чухрай угонку дав.

12.
„Цесарці ходять журавлями,
„Цирцеї служать за гусар
„І в острові тілі сторожами;
„Італіянець же  —  маляр
„Ісквапніший на всякі штуки,
„Співак, танцюра на всі руки,
„Уміє і чижів ловить,  — 
„Цей переряжен в обезяну,
„Ошийник носить із сапяну
„І осужен людей смішить.

13.
„Французиж давнії сіпаки,
„Головорізи-різники,  — 
„Ці перевернуті в собаки,
„Чужі щоб гризли маслаки.
„Вони і на владику лають,
„За горло всякого хватають,
„Гризуться і проміж себе:
„У них хто хитрий, то і старший,
„І знай всім наминає парші,
„Чуприну всякому скубе.

14.
„Повзуть Швейцарці червяками,
„Голландці квакають в багні,
„Чухонці лазять муравями,
„Пізнаєш Жида там в свині.
„Индиком ходить там Гишпанець,
„Кротом же лазить Португалець,
„Звіркує Шведин вовком там;
„Датчанин добре жеребцює,
„Ведмедем Турчин там танцює,  — 
„Побачите, що буде нам!...“

15.
Біду побачив неминучу
Троянці всі і пан Еней,
Зібралися в одну всі кучу
Подумать о біді своєй,
І миттю тут уговорились,
Щоб всі хрестились і молились,
Щобітільки острів їм минуть;
Молебень же втяли Еолу,
Щоб вітрам, по його ізволу,
В другий бік повелів дмухнуть.

16.
Еол молебнем вдовольнився
І вітрів зараз одвернув,
Троянський плав перемінився,
Еней буть звірем увильнув.
Ватага вся повеселіла,
Горілка з пляшок булькотіла,
Ніхто ні краплі не пролив;
Потім взялися за весельця
І пригребнули всі од серця,
Мов би Еней по почті плив.

17.
Еней по човну похожая,
Роменський тютюнець курив,
На всі чотирі розглядая,
Колиб чого не пропустив.
„Хваліте,  —  крикнув,  —  братця, Бога,
„Гребіте дужче яко-мога,
„От Тибр перед носом у нас!
„Ця річка Зевсом обіщана
„І з берегами нам оддана.
„Греби!... от закричу  —  шабас!“

18.
Гребнули раз, два, три, чотирі,
Як на  —  у берега човни!
Троянці наші чуприндирі
На землю скіць  —  як там були!
І зараз стали розкладатись,
Копати, строїть, ташуватись,
Мов їм під лагер суд одвів.
Еней кричить: „моя тут воля!
„І скільки оком скинеш поля  — 
„Скрізь геть настрою городів!...“

19.
Земелька ця була латинська,
Завзятий цар в ній був Латин,
Старий скупиндя  —  скурвасинська:
Дріжав, як Каїн, за алтин.
А также всі його підданці,
Носили латані галанці,
Дивившись на свого царя;
На гроші там не козиряли,
А в кітьки крашанками грали,  — 
Не візьмеш даром сухаря.

20.
Латин цей, хоть не дуже близько,
А все Олимпським був рідня,
Не кланявся нікому низько,
Для його все була бридня.
Мерика, кажуть, його мати,
До Фавна стала учащати
Та і Латина добула.
Латин дочку мав чепуруху,
Проворну, гарну і моргуху,  — 
Одна у нього і була.

21.
Дочка була зальотна птиця
І ззаду, спереду  —  кругом;
Червона, свіжа, як кислиця,
І все ходила павичом.
Дородна, росла і красива,
Приступна, добра, неспесива,
Гнучка, юрлива, молода;
Хоть хто на неї ненароком
Закине молодецьким оком,
То так її і вподоба.

22.
Таке дівча  —  кусочок ласий,
Заслинишся, як глянеш раз:
Що ваші гречеські ковбаси,
Що ваш первак грушевий квас!...
Завійниця од неї вхопить,
На голову насяде клопіт,
А може тьохне і не так:
Поставить рогом ясні очі,
Що не доспиш петрівськой ночі,  — 
Те по собі я знаю сам...

23.
Сусідні хлопці женихались
На гарну дівчину таку,
І сватать деякі питались,
Які хотіли, щоб смаку
В Латиновій дочці добиться,
Царя приданим поживиться,
Геть, геть  —  і царство за чуб взять.
Но ненечка її Амата,
В душі своїй була строката:
Не всякий їй любився зять.

24.
Один був Турн царок нешпетний,
З Латином у сусідстві жив,
Дочці і матері прикметний
І батько дуже з ним дружив.
Не в шутку молодець був жвавий,
Товстий, високий, кучерявий,
Обточений, як огірок;
І війська мав свого чимало,
І грошиків таки бряжчало,  — 
Куди не кинь, був Турн царок.

25.
Пан Турн щось дуже підсипався
Царя Латина до дочки:
Як з нею був, то виправлявся
І піднимавсь на каблучки.
Латин, дочка, стара Амата
Що-день від Турна ждали свата:
Уже нашили рушників
І всяких всячин напридбали,
Які на сватанні давали,  — 
Все сподівались старостів.

26.
Коли чого в руках не маєш,
То не хвалися, що твоє;
Що буде, ти того не знаєш,
Утратиш може і своє.
Не розглядівши, кажуть, броду,
Не лізь прожогом перший в воду,
Бо щоб не насмішив людей;
І перше в волок подивися,
Тоді і рибою хвалися,
Бо будеш йолоп, дуралей.

27.
Як пахло сватанням в Латина
І ждали тільки четверга,
Аж тут Анхизова дитина
Припленталась на берега
Зо всім своїм троянським племям.
Еней не марно тратив время,
По-молодецьку закурив:
Горілку, пиво, мед і брагу,
Поставивши перед ватагу,
Для збору в труби засурмив.

28.
Троянство, знаєш, все голодне
Сипнуло рисьтю на той клик;
Як галіч в время непогодне,
Всі підняли великий крик.
Сивушки зараз ковтонули
По ківшику  —  і не здригнули
І докосились до потрав.
Все військо добре убірало,
Аж поза ухами лящало,
Один перед другим хватав.

29.
Вбірали січену капусту
Шатковану і огірки  — 
Хоть це було в час мясопусту,  — 
Хрін з квасом, редьку, буряки,
Рябка, тетерю, саламаху  — 
Як не було: поїли з маху
І всі строщили сухарі.
Що ни було, все поз'їдали,
Горілку всю повипивали,
Як на вечері косарі.

30.
Еней оставив із носатку
Було горілки про запас.
Но клюкнув добре по порядку,
Розщедривсь, як бува у нас,
Хотів посліднім поділитись,
Щоб до кінця уже напитись,
І добре цівкою смикнув.
За ним і вся його голота
Тягла, поки була охота,
Що деякий і хвіст надув.

31.
Барильця, пляшечки, носатку,
Сулії, тикви, баклажки  — 
Все висушили без остатку,
Посуду потовкли в шматки.
Троянці з хмелю просипались,
Скучали, що не похмелялись;
Пішли, щоб землю озирать,
Де їм показано селитись,
Жить, будуватися, женитись,
І щоб Латинців розпізнать.

32.
Ходили там, чи не ходили,
Як ось вернулись і назад
І чепухи нагородили,
Що пан Еней не був і рад.
Сказали: „люде тут бормочуть,
„Язиком дивним нам сокочуть,
„І ми їх мови не втнемо;
„Слова свої на ус кінчають,
„Як ми що кажем їм, не знають,  — 
„Між ними ми пропадемо“.

33.
Еней тут зараз взяв догадку,
Велів побігти до дяків,
Купить Піярськую граматку,
Полуставців, октоїхів;
І всіх зачав сам мордувати,
Поверху, по словам складати
Латинськую тму, мну, здо, тло;
Троянське племя все засіло
Коло книжок, що аж потіло
І по-латинському гуло.

34.
Еней від них не одступався,
Гройчаткою всіх приганяв;
І хто хоть трохи лінувався,
Тому субітки і давав.
За тиждень так латину взнали,
Що вже з Енеєм розмовляли
І говорили все на ус:
Енея звали Енеусом,
Уже не паном  —  домінусом,
Себеж то звали  —  Троянус.

35.
Еней Троянців похваливши,
Що так латину поняли,
Сивушки в кубочки наливши,
І могорич всі запили;
Потім з десяток що-мудріших,
В латині що-найрозумніших
З ватаги вибравши як-раз,
Послав послами до Латина
Од імени свого і чина,
А з чим послав, то дав приказ.

36.
Посли прийшовши до столиці,
Послали до царя сказать,
Що до його і до цариці
Еней прислав поклон оддать
І з хлібом, з сіллю і з другими
Подарками предорогими,
Щоб познайомитись з царем;
І як добється панськой ласки
Еней-сподар і князь Троянський,
То прийде сам в царський терем.

37.
Латину тільки що сказали,
Що од Енея єсть посли:
І з хлібом, з сіллю причвалали,
Та і подарки принесли,
Хотять Латину поклониться,
Знакомктись і подружиться,  — 
Як тут Латин і закричав:
„Впусти! я хліба не цураюсь
„І з добрими людьми братаюсь.
„От на ловця звір наскакав!“

38.
Велів тут зараз прибірати
Світлиці, сіни, двір мести;
Клечання по двору сажати,
Шпалерів різних нанести
І вибивать царськую хату.
Либонь покликав і Амату,
Щоб і вона дала совіт,
Як лучче, краще прибірати,
Де, як коврами застилати
І підбірать до цвіту цвіт.

39.
Послав гінця до богомаза,
Щоб малювання накупить,
І также різного припаса,
Щоб що було і їсти, й пить.
Вродилось ренське з курдимоном
І пиво чорнеє з лимоном,
Сивушки же трохи не з спуст;
Де не взялись воли, телята,
Барани, вівці, поросята,  — 
Латин прибравсь, мов на запуст.

40.
Ось привезли і малювання
Роботи первіших майстрів,
Царя Гороха панування,
Патрети всіх багатирів:
Як Александр цареві Пору
Давав і з військом добру хльору,
Чернець Мамая як побив,
Як Муромець Ілля гуляє,
Як бє Половців, проганяє  — 
Як Переяслів боронив;

41.
Бова з Полканом як водився,
Один другого як вихрив;
Як Соловей-харциз женився,
Як в Польщі Желізняк ходив.
Патрет був Француза Картуша,
Против його стояв Гаркуша,
А Ванька-Каїн впереді;
І всяких всячин накупили,
Всі стіни ними обліпили,  — 
Латин дививсь їх красоті!

42.
Латин так дома спорядивши,
Кругом все в хатах оглядав,
Світелки, сіни обходивши,
Собі убори добірав:
Плащем з клейонки обвернувся,
Ціновим ґудзем застебнувся,
На голову взяв капелюх;
Набув на ноги кинді нові
І рукавиці взяв шкапові,  — 
Надувсь, мов на огні лопух.

43.
Латин, як цар, в своїм наряді
Ішов в кругу своїх вельмож,
Которі всі були в параді,
Надувшись всякий з них, як йорж.
Царя на дзиґлик посадили,
А сами мовчки одступили
Від покутя аж до дверей.
Царицяж сіла на ослоні,
В єдимашковому шушоні,
В караблику із соболей.

44.
Дочка Лавися чепуруха
В німецькім фуркальці була,
Вертілась, як в окропі муха,
В верцадло очі все пяла.
Од дзиґликаж царя Латина
Скрізь послана була ряднина
До самой фіртки і воріт;
Стояло військо тут зальотне,
Волове, кінне і піхотне
І ввесь був зібраний повіт.

45.
Послів ввели к царю з пихою,
Як водилося у Латин;
Несли подарки пред собою;
Пиріг завдовжки із аршин.
І соли кримки і бахмутки,
Лахміття різного три жмутки,
Еней Латину що прислав.
Посли к Латину приступились.
Три рази низько поклонились,
А старший рацію сказав:

46.
„Енеус ностер маґнус панус
„І славний Троянорум князь,
„Шмигляв по морю, як циганус,
„Ад те, о рекс! прислав нунк нас,
„Роґамус, доміне Латине,
„Нехай наш капут не загине,
„Пермітте жить в землі своєй,
„Хоть за пекунії, хоть ґратіс,
„Ми дякувати будем сатіс
„Бенефіценції твоєй.

47.
„О Рекс! будь нашим Меценатом
„І ласкам туам покажи,
„Енеусу зробися братом,
„О оптіме, не одкажи!
„Енеус прінцепс єсть моторний,
„Формозус, гарний і проворний,
„Побачиш сам інноміне!
„Вели акціпере подарки
„З ласкавим видом і без сварки,
„Що прислані через мене:

48.
„Це килим-самольот чудесний,
„За Хмели виткався царя,
„Літа під облака небесні,
„До місяця і  —  де зоря;
„Но можна стіл ним застилати
„І перед ліжком простилати,
„І тарадайку закривать.
„Царевні буде він в пригоду
„І то найбільш для того году,
„Як замуж прийдеться давать.

49.
„Ось скатерть шльонськая нешпетна,
„Її у Липську добули;
„Найбільше в тім вона прикметна  — 
„На стіл як тільки настели
„І загадай якої страви,
„То всякі вводяться потрави.
„Які на світі тільки єсть:
„Пивце, винце, медок, горілка,
„Рушник, ніж, ложка і тарілка,
„Цариці мусим цю піднесть.

50.
„А це сапянці-самоходи,
„Що в них ходив іще Адам:
„В стариннії пошиті годи,
„Не знаю, як достались нам;
„Либонь достались од Пендосів,
„Що в Трої нам утерли носів,  — 
„Про те Еней зна молодець.
„Цю вещ, як рідку і старинну,
„Підносимо царю Латину,
„З поклоном низьким, на ралець“.

51.
Цариця, цар, дочка Лавина
Зглядалися проміж себе,
Із рота покотилась слина,
До себе всякий і гребе
Які достались їм подарки,  — 
На силу обійшлось без сварки.
Як ось Латин сказав послам:
„Скажіте вашому Енею  — 
„Латин і з цілою сімєю,
„Крий Боже, як всі раді вам!

52.
„І вся моя маєтність рада,
„Що Бог вас навернув сюди;
„Мні мила ваша вся громада,
„Я не пущу вас нікуди.
„Прошу Енею покланятись
„І хліба-соли не цуратись,
„Кусок остатній розділю.
„Дочка у мене одиначка,
„Хазяйка добра, пряха, швачка,  — 
„То може і в рідню вступлю.“

53.
І зараз попросив до столу
Латин Енеєвих бояр,
Пили горілку до ізволу
І їли бублики, кавяр;
Був борщ до шпундрів з буряками.
А в юшці потрох з галушками,
Потім до соку каплуни;
З отрібки баба, шарпанина,
Печена з часником свинина,
Крохмаль, який їдять пани.

54.
В обід пили заморські вина,  — 
Не можна всіх їх розказать,
Бо потече із рота слина
У декого, як описать:
Пили Сикизку, деренівку
І кримську вкусную дулівку,
Що то айвовкою зовуть.
На віват  —  з мущирів стріляли,
Туш  —  грімко трубачі іграли,
А многоліт  —  дяки ревуть.

55.
Латин до царському звичаю
Енею дари одрядив:
Лубенського шмат короваю,
Корито опішнянських слив,
Оріхів київських смажених,
Полтавських пундиків пряжених
І гусячих пять кіп яєць;
Рогатого скота з Липянки,
Сивухи відер з пять Будянки,
Сто решетилівських овець.

56.
Латин старий і полигався
З Енеєм нашим молодцем,
Еней і зятем називався,  — 
Но діло краситься кінцем!..
Еней по щастю без поміхи
Вдавався в жарти, ігри, сміхи,
А о Юноні і забув,
Його котора не любила,
І скрізь за ним, де був, слідила,
Нігде од неї не ввильнув.

57.
Іриса цьохля проклятуща,
Завзятіша од всіх брехух,
Олимпська мчалка невсипуща,
Крикливіша із щебетух  — 
Прийшла Юноні розказала,
Енея як Латинь приймала,
Який між ними єсть уклад:
Еней за тестя мав Латина,
А цей Енея  —  як за сина,
І у дочки з Енеєм лад.

58.
„Еге!  —  Юнона закричала:
„Поганець як же розібрав!
„Я нарошно йому спускала,
„А він і ноги розіклав!
„Ого! провчу я висікаку
„І перцю дам йому, і маку,
„Потямить, якова-то я!..
„Проллю троянську кров, латинську,
„Змішаю Турна скурвасинську,  — 
„Я наварю їм кісіля!..“

59.
І на! через штафет к Плутону
За підписом своїм приказ:
Щоб фурію він Тезифону
Послав к Юноні той же час;
Щоб ні в берлині, ні в дормезі,
І ні в ридвані, ні в портшезі,
А біглаб на перекладних;
Щоб не було в путі препони,
Тоб заплатив на три прогони,
Щоб на Олимп вродилась в миг.

60.
Прибила фурія із пекла,
Яхидніша од всіх відьом,
Зла, хитра, злобная, запекла,
Робила з себе скрізь содом.
Ввійшла к Юноні з ревом, стуком,
З великим тріском, свистом, гуком,
Дробила об собі лепорт,
Як-раз її взяли гайдуки
І повели в терем під руки,
Хоть так страшна була, як чорт.

61.
„Здорова, люба, мила доню!“
Юнона в радощах кричить:
„До мене швидче, Тезифоню!
І цілувать її біжить.
„Сідай, голубко!.. як ся маєш?..
„Чи пса троянського ти знаєш?
„Тепер к Латину завітав
„І крутить там, як в Карфагені!...
„Достанеться дочці і нені,
„Латин щоб в дурні не попав.

62.
„Ввесь знає світ, що я незлобна,
„Людей губити не люблю;
„Но річ така богоугодна,
„Коли Енея погублю.
„Зроби ти похорон з весілля,
„Задай ти добре всім похмілля,
„Хоть би побрали всіх чорти.
„Амату, Турна і Латина,
„Енея, гадового сина  — 
„Пужни по своєму їх ти!“

63.
„Я наймичка твоя покорна,“
Ревнула фурія, як грім:
„На всяку хіть твою неспорна,
„Сама Троянців всіх поїм;
„Амату з Турном я з'єднаю
„І цим Енея укараю,
„Латинуж в тімя дур пущу;
„Побачать то боги і люде,
„Що з сватання добра на буде,
„Всіх, всіх в шматочки потрощу.“

64.
І перекинулась клубочком,
Кіть-кіть з Олимпа, як стріла;
Як йшла черідка вечерочком,
К Аматі шусть  —  як там була!
Смутна Амата пірря драла,
Слізки ронила і вздихала,
Що Турн-князьок не буде зять;
Кляла Лавинії родини,
Кляла кумів, кляла хрестини,
Та щож?  —  против ріжна не прать!

65.
Яга під пелену підкравшись,
Гадюкой в серце поповзла,
По всіх куточках позвивавшись,
В Аматі рай собі найшла.
В отравлену її утробу
Наклала злости, мов би бобу,  — 
Амата стала не своя:
Сердита лаяла, кричала,
Себе, Латина проклинала
І всім давала трипгія.

66.
Потім і Турна навістила
Пресуча, лютая яга
І із цього князька зробила
Енею лишнього врага.
Турн по воєнному звичаю,
З горілкою напившись чаю,
Сказать по-просту  —  пяний спав.
Яга тихенько підступила
І люте снище підпустила,
Що Турн о тім не помишляв.

67.
Йому, бач, сонному верзлося,
Буцім Анхизове дитя,
З Лавинією десь зійшлося
І женихалось не шутя:
Буцім з Лависей обнімався,
Буцім до пазухи добрався,
Буцім і перстень з пальця зняв;
Лавися перше мов пручалась,
А послі мов угамувалась,
І їй буцім Еней сказав:

68.
„Лависю, милеє кохання!
„Ти бачиш, як тебе люблю;
„Но що це наше женихання,
„Коли тебе на-вік гублю?
„Рутулець Турн тебе вже свата,
„3а ним, бач, тягне і Амата,
„І ти в йому находиш смак.
„До кого хіть ти більшу маєш,
„Скажи, кого з нас вибіраєш?  — 
„Нехай я згину неборак!...“

69.
„Живи, Енеєчку мій милий,“
Царівна цей дала одвіт:
„Для мене завжде Турн остилий,
„Очам моїм один ти світ!
„Тебе коли я не побачу,
„То день той і годину трачу,
„Моє ти щастя, животи!...
„Турн швидче нагле околіє,
„Ніж, дурень, мною завладіє,
„Я вся  —  твоя, і пан мій  —  ти!“

70.
Тут Турн без памяти схватився,
Стояв, як в землю вритий стовп;
Од злости, з хмелю ввесь трусився
І сна од яву не розчовп:
„Кого?  —  мене... і хто?  —  Троянець!..
„Голяк, втікач, приплентач, ланець!
„Звести?... Лавинію однять?
„Не князь я  —  гірше шмаровоза,
„І дам собі урізать носа,
„Коли Еней Латину зять!...

71.
„Лавися  —  шмат не для харциза,
„Який пройдисвіт єсть Еней;
„А то  —  і ти, голубко сиза,
„Ізгинеш од руки моєй!
„Я всіх поставлю вверх ногами,
„Не подарую вас душами,
„А більш Енею докажу.
„Латина же, старого діда,
„Прижму незгірше, як сусіда,
„На кіл Амату посажу.“

72.
І зараз лист послав к Енею,
Щоб вийшов битись сам-на-сам,
Помірявсь силою своєю,
Достав од Турна по усам;
Хоть на киї, хоть кулаками,
Поштурхатись попід боками,
Або побитись і на смерть.
А также пхнув він драгомана
І до латинського султана,
Щоб і цьому мордаси втерть.

73.
Яхидна фурія раденька,
Що по її все діло йшло;
До людських бід вона швиденька
І горе миле їй було.
Махнула швидко до Троянців,
Щоб цих латинських постоянців
По своєму осатанить.
Тоді Троянці всі з хортами
Збірались їхать за зайцями,
Князька свого повеселить.

74.
Но  —  „горе грішникові сущу“,
Так київський скубент сказав:
„Благих діл вовся не імущу!“..;
Хто божії судьби пізнав?
Хто де не дума, там ночує,
Хотів де бігти, там гальмує,  — 
Так грішними судьба вертить!
Троянці сами то пізнали,
З малої речі пострадали,
Як то читатель сам уздрить.

75.
Поблизь троянська кочивання
Був на одльоті хуторок,
Було в нім щупле будування,
Ставок був, гребля і садок.
Шила Аматина там нянька,
Не знаю  —  жінка, чи панянка,
А знаю, що була стара,
Скупа, і зла, і воркотуха,
Наушниця і щебетуха,
Давала чиншу до двора:

76.
Ковбас десятків з три Латину,
Лавинії к Петру мандрик,
Аматі в тиждень по алтину,
Три хунти воску на ставник,
Льняної пряжі три півмітки,
Серпанків вісім па намітки
І двісті валяних ґнотів.
Латин од няньки наживався,
Затеж за няньку і вступався,
За няньку хоть на ніж готів.

77.
У няньки був біленький цуцик,
Її він завжде забавляв;
Не дуже простий родом муцик,
Носив поноску, танцював
І панії лизав од скуки
Частенько ноги скрізь і руки,
І тімениці вигризав.
Царівна часто з ним ігралась,
Сама цариця любовалась,
А цар то часто годував.

78.
Троянці в роги затрубивши,
Пустили гончих в чагарі,
Кругом болото обступивши,
Бичами ляскали псарі;
Як тільки гончі заганяли,
Загавкали, заскавучали,
То муцик, вирвавшись на двір,
На голос гончих одізвався,
Чмихнув, завив, до їх помчався.
Стременний думав, що то звір:

79.
„А тю його! гуджга!“ і крикнув
І з свори поспускав хортів;
Тут муцик до землі прилипнув
І дух від ляку затаїв;
Но пси донюхавшись доспіли,
Шарпнули муцика, іззіли
І посмоктали кісточки.
Як вість така дойшла до няньки,
То очі випяла, як баньки,
А з носа спали і очки.

80.
Осатаніла вража баба
І крикнула, як на живіт,
Зробилась зараз дуже слаба,
Холодний показався піт,
Порвали маточні припадки,
Істерика і лихорадки,
І спазми жили потягли;
Під ніс їй клали ассафету
І теплую на пуп сервету,
Іще клістир з ромну дали.

81.
Як тільки к памяті вернулась,
То зараз галас підняла;
До неї челядь вся сунулась
Для дива, як ввесь світ кляла;
Потім схвативши головешку
І вибравшись на добрую стежку,
Чкурнула просто до Троян  — 
Всі куріні їх попалити,
Енея заколоть, побити
І всіх троянських бусурман.

82.
За нею челядь покотила,
Схвативши хто що запопав:
Кухарка чаплію вхопила,
Лакей тарілками шпурляв,
З рублем там прачка храбрувала,
З дійницей ричка наступала,
Гуменний з ціпом скрізь совавсь;
Тут рота косарів з гребцями
Йшли битись з косами, з граблями,  — 
Ніхто од бою не цуравсь.

83.
Но у троянського народу
За шаг алтина не проси;
Хто москаля об'їхав зроду?
А займеш  —  ноги уноси!...
Завзятого Троянці кшалту,
Не струсять нічийого ґвалту
І носа хоть кому утруть.
І няньчину всю рать розбили,
Скалічили, розпотрошили
І всіх в тісний загнали кут.

84.
В сіє то нещасливе время
І в самий штурхобочний бой,
Троянське і латинське племя
Як умивалося мазкой  — 
Прибіг гінець з письмом к Латину,
Нерадісну привіз новину:
Князь Турн йому війну писав 1
Не в пир, бач, запрошав напитись,
А в поле визивав побитись;
Гінець і на словах додав:

85.
„Царю Латине неправдивий!
„Ти слово царськеє зламав;
„Зате узол дружелюбивий
„Навіки з Турном розірвав.
„Од Турна шмат той однімаєш
„І в рот Енеєві соваєш,
„Що Турнові сам обіщав.
„Виходь же завтра навкулачки,
„Відтіль полізеш, мабуть, рачки,
„Бодай і лунь щоб не злизав.“

86.
Не так розсердиться добродій,
Коли пан возний позов дасть,
Не так лютує голий злодій,
Коли не має що украсть  — 
Як наш Латин тут розгнівився
І на гінця сього озлився,
Що губи з серця покусав.
І тільки одповідь мав дати
І гнів царський свій показати,
Посол щоб Турнові сказав  — 

87.
Як виглянув в вікно зненацька,
Прийшов Латин в великий страх:
Побачив люду скрізь багацько
По улицях і всіх кутках.
Латинці перлися товпами,
Шпурляли вгору всі шапками,
Кричали в голос на ввесь рот:
„Війна! війна против Троянців!...
„Ми всіх Енеєвих поганців
„Побєм,  —  іскореним їх род.“

88.
Латин старий був не рубака
І воюватись не любив,
Од слова  —  смерть він неборака
Був без душі і мов нежив.
Він стичку тільки мав на ліжку,
Аматі як не грав під ніжку,
І то тоді, як підтоптавсь.
Без тогож завжде був тихенький,
Як всякий дід старий, слабенький,
В чужеє діло не мішавсь.

89.
Латин і серцем, і душею
Далекий бувши од війни,
Зібравшись з мудрістю своєю,
Щоб не попастись в кайдани,
Зізвав к собі панів вельможних,
Старих, чиновних і заможних,
Которих ради слухав сам;
І виславши геть-преч Амату,
Завів їх всіх в свою кімнату,
Таку сказав річ старшинам:

90.
„Чи ви од чаду, чи з похмілля?
„Чи чорт за душу удряпнув?
„Чи напились дурного зілля,
„Чи глузд за розум завернув?...
„Скажіть, з чого війна взялася?
„З чого ця мисль вам приплелася?
„Коли я тішився війной?!...
„Не звір я  —  людську кров пролити,
„І не харциз, людей щоб бити,
„Для мене гидкий всякий бой.

91.
„І як війну вести без збруї,
„Без війська, хліба, без гармат,
„Без грошей?... Голови ви буї!
„Який вас обезглуздив кат?
„Хто буде з вас провіянтмейстер,
„Або хто буде крігс-цалмейстер,
„Кому казну повірю я?
„Не дуже хочете ви битись,
„А тільки хочете нажитись,
„І буде все біда моя.

92.
„Коли сверблять із вас у кого
„Чи спина, ребра, чи боки,
„На що просити вам чужого?  — 
„Мої великі кулаки
„Почешуть ребра вам і спину;
„Колиж то мало, я дубину
„Готов на ребрах сокрушить.
„Служить вам рад малахаями
„Різками, кнуттям і киями,
„Щоб жар воєнний потушить.

93.
„Покиньтеж це дурне юнацтво
„І розійдіться по домах,
„Панове виборне боярство!
„А про війну і в головах
„Собі ніколи не кладіте,
„А мовчки в запічках сидіте,
„Розгадуйте, що їсти й пить.
„Хтож о війні проговориться,
„Або кому війна присниться,
„Тому дам чорт-зна що робить.“

94.
Сказавши це, махнув рукою
І зараз сам пішов з кімнат
Бундючно-грізною ходою,
Що всякий був собі нерад.
Пристижені його вельможі
На йолопів були похожі,
Ніхто з уст пари не пустив.
Не швидко бідні схаменулись
І в ратуш підтюпцем сунулись,
Уже як вечір наступив.

95.
Тут думу довгую держали
І "всяк компонував своє,
І в голос грімко закричали:
Що на Латина всяк плює
І на грозьбу не уважає,
Війну з Енеєм начинає,  — 
Щоб некрут зараз набірать;
І не просить щоб у Латина
З казни його ані алтина,
Боярські гроші шафувать.

96.
І так, Латинь заворушилась,
Задумай всяк побить Троян;
Відкіль та храбрість уродилась
Против Енеєвих прочан?
Вельможі царство збунтовали,
Против царя всіх наущали.
Вельможі! лихо буде вам,
Вельможі хто царя не слуха,
Таким обрізать ніс і уха
І в руни всіх оддать катам.

97.
О музо, панночко Парнаська!
Спустись до мене на часок;
Нехай твоя научить ласка,
Нехай твій шепче голосок,
Латинь к війні як знаряжалась,
Як армія їх набіралась,
Який порядок в війську був:
Всі опиши мундирі, збрую
І казку мні скажи такую,
Якої ще ніхто не чув.

98.
Бояри в мит скомпонували
На аркуш маніхвест кругом.
По всіх повітах розіслали,
Щоб військо йшло під коругов;
Щоб голови всі обголяли,
Чуприни довгі оставляли,
А ус в півлокоть би стирчав;
Щоб сала і пшона набрали,
Щоб сухарів понапікали,
Щоб ложку, казанок всяк мав.

99.
Все військо зараз розписали
По різним сотням, по полкам,
Полковників понаставляли,
Дали патенти сотникам.
По городам всяк полк назвався,
По шапці всякий розличався,
Вписали військо під ранжир;
Пошили сині всім жупани,
На спід те білії каптани,
Щоб був козак, а не мугир.

100.
В полки людей розпреділивши,
І по квартирах розвели,
І всіх в мундирі нарядивши,
К присязі зараз привели.
На конях сотники финтили,
Хорунжі усики крутили,
Кабаку нюхав осаул;
Урядники з атаманами
Новими чванились шапками
І ратник всякий губу дув.

101.
Так вічной памяти бувало
У нас в Гетьманщині колись,
Так просто військо шикувало,
Не знавши: „стій, не шевелись!“
Так славнії полки козацькі  — 
Лубенський, Гадяцький, Полтавський
В шапках, було, як мак, цвітуть.
Як грянуть, сотнями ударять,
Перед себе списи наставлять  — 
То мов мітлою все метуть...

102.
Було тут військо  —  волонтирі:
То всяких юрбиця людей,
Мов Запорожці-чуприндирі,
Що їх не втне і Асмодей.
Воно так, бачиш, і негарне;
Як кажуть то  —  нерегулярне,
Та до війни самий злий гад:
Чи вкрасти що, язик достати,
Кого живцем, чи обідрати  — 
Ні сто не вдержить їх гармат.

103.
Для сильной армії своєї
Рушниць, мушкетів, оружжин
Наклали повні гамазеї,
Гвинтівок, фузій без пружин,
Бул димок, флинт і яничарок,
А в особливий закамарок
Списів, пік, ратищ, гаківниць.
Були тут страшнії гармати:
Од вистрілу дрижали хати,
А пушкарі, то клались ниць.

104.
Жлукта і улики на пушки
Робить галили на захват;
Днища, оснівниці, ветушки
На принадлежность приправлять.
Нужда перемінить закони!...
Квачі, помела, макогони.
В пушкарське відомство пішли:
Колеса, бендюги і кари
І самії церковні мари
В депо пушкарськеє тягли.

105.
Держась воєнного обряду,
Готовили заздалегідь
Багацько всякого снаряду,
Що сумно аж було глядіть.
Для куль  —  то галушки сушили,
А бомб  —  то з глини наліпили,
А слив солоних  —  для картеч;
Для щитів ночви припасали,
І дна із діжок вибивали
І приправляли всім до плеч.

106.
Не мали палашів, ні шабель,  — 
У них, бач, Тули не було:
Не шаблеюж убит і Авель,
Поліно смерть йому дало.
Соснові копистки стругали
І до боків поначіпляли
На валяних верьовочках;
Із лик плетені козубеньки,
З якими ходють по опеньки,
Були, мов суми, на плечах.

107.
Як амуницю спорядили
І насушили сухарів,
На сало кабанів набили,
Взяли подимне од дворів;
Як підсусідків розписали
І виборних поназначали,
Хто тяглий, кінний, хто же піш,
В якеє військо, сотню, лаву,
Порядок як завівсь незгірш:  — 

108.
Тоді,  —  ну військо муштрувати,
Учить мушкетний артикул,
Вперед як ногу викидати,
Ушкварить як на калавур.
Коли пішком  —  то марш шульгою,
Коли верхом  —  глядиш, правою
Щоб шкапа скочила вперед.
Такеє ратнеє фиглярство
Було у них за регулярство,
І все Енеєві на вред.

109.
Мов посполитеє рушення
Латина в царстві началось,
Повсюдна муштра та учення,
Все за жолнірство принялось
Дівки на прутах роз'їзжали,
Ціпками хлопців муштрували,
Старіж учились кидать в ціль.
А баб старих на піч сажалн
І на печі їх штурмували,
Бач, для баталії в примір.

110.
Були Латинці дружні люди
І воюватись мали хіть.
Не всі з добра, хто од причуди,
Щоб битися, то рад летіть.
З гаряча часу, перші три дні,
Зносили всяке збіжжа, злидні
І оддавали все на рать:
Посуду, хліб, одежу, гроші
Своєй отчизни для сторожі,
Що не було де і дівать.

111.
Це поралася так Амата,
К війні Латинців підвела;
Смутна була для неї хата,
На улиці все і жила.
Жінки з Аматою з'єднались,
По всьому городу таскались
І підмовляли воювать.
Робили з Турном шури-мури,
І затялись, хоть вон із шкури,
Еневві дочки не дать.

112.
Коли жінки де замішались
І їм ворочати дадуть,
Коли з розказами втаскались
Та пхикання ще додадуть,  — 
Прощайсь на-вік тоді з порядком,
Пішло все к чорту неоглядком:
Жінки поставлять на своє!
Жінки! колиб ви більше їли,
А меньш пащикувать уміли,
Булиб в раю ви за сіє!

113.
Як Тури біснується, лютує,
В сусідні царства шле послів,
Чи хто із них не порятує
Против троянських злих синів;
Коли Латин од поєдинків
Сховавсь під спід своїх будинків
І ждав, що буде за кінець;
Коли Юнона скрізь літає,
Всіх на Енея навертає
Весільний збить з його вінець:  — 

114.
Гуде в Латії дзвін віщовий
І гасло всім к війні дає,
Щоб всяк Латинець був готовий
К війні, в яку їх злість веде.
Там крик, тут галас, там клепало,
Тісниться люд і все тріщало...
Війна в кровавих ризах тут;
За нею рани, смерть, увічча,
Безбожність і безчоловічча
Хвіст мантії її несуть.

115.
Була в Латії синагога
Збудована за давніх літ
Для Януса сердита бога,
Которий дивних був приміт:
Він мав на голові дві тварі,
Чи гарнії були, чи харі  — 
Об тім Виргилій сам мовчить;
Но в мирне время запирався,
Колиж із храма показався,
Як-раа війна і закипить.

116.
По дзвону вся Латинь сунула
До храма, з криком всі неслись,
І навстяж двері одімкнула,
І Янус вибіг, як харциз.
Воєнна буря закрутила,
Латинське серце замутила,
Завзятість всякого бере;
„Війни, війни!“ кричать, бажають,
Пекельним пламенем палають
І молодеє, і старе.

117.
Латинці військо хоть зібрали,
Та требаж к війську должностних,
Якіб на щотах класти знали,
Які письменніші із них.
Ужеж це мусить всякий знати,
Що військо треба харчувати
І воїн без вина  —  хомяк.
Без битой голої копійки,
Без сей прелестниці-злодійки,
Не можна воювать ніяк.

118.
Були златії дні Астреї
І славний був тоді народ:
Міняйлів брали в казначеї,
А фиглягл писали щот;
К роздачі порції  —  обтекар,
Картьожник  —  хлібний добрий пекар,
Геваль дигером був шинкар,
Вожатими  —  сліпці, каліки,
Ораторами  —  недоріки,
Шпигоном  —  з церкви паламар.

119.
Всього не можна описати,
В Латії що тоді було:
Уже зволялися читати,
Що в голові у них гуло.
К війні хватались, поспішались,
І сами о світі не знались,
І все робили назворот:
Що строїть треба, те ламали,
Що треба кинуть, те ховали,
Що класть в кишеню, клали в рот.

120.
Нехай турбуються Латинці,
Готовлються протнв Троян,
Нехай видумують гостинці
Енею нашому в ізян,  — 
Загляньмо, Турн що коверзує,
Троянцям рать яку готує,
Бо Тури і сам дзіндзівер-зух!
Коли чи пє  —  не проливає,
Коли чи бє  —  то вже влучає,
Йому людей давить, як мух!

121.
Та й видно, що не був в зневазі,
Бо всі сусідні корольки
По просьбі, мов би по приказі,
Позапаляючи люльки,
Пішли в поход з своїм народом,
З начинням, потрухом і плодом,
Щоб Турнові допомагать  — 
Не дать Енеєві женитись,
Не дать в Латії поселитись,
К чортам Енейців всіх послать.

122.
Не хмара сонце заступила,
Не вихор порохом вертить,
Не галич чорна поле вкрила,
Не буйний вітер це шумить:
Це військо йде всіма шляхами,
Це ратне брязкотить збруями,
В Ардею  —  город поспіша.
Стовп пороху під небо вється,
Сама земля, здається, гнеться,  — 
Енею! де тепер душа?

123.
Мезентій наперед Тирренський
Пред страшним воїнством гряде,
Було полковник так Лубенський
Колись к Полтаві полк веде
Під земляні Полтавські вали,
Де Шведи голови поклали,
Полтаву-матушку спасать;
Пропали Шведи тут прочвари,
Пропав і вал  —  а булевари
Досталось нам тепер топтать.

124.
За пилі на бендюгах плететься,
Байстрюк Авентій попадич,
З своєю челяддю ведеться,
Як з блюдолизами панич.
Знайомого він пана внучок,
Добродій песиків і сучок
І лошаків мінять охоч.
Авентій був розбійник з-пупку,
Всіх тормошив, валяв на купку,
Дивився бісом, гадом, сторч.

125.
Тут військо кіннеє валилось
І дуже руччеє було;
Отаман звався Покотиллос,
А осаул  —  Карапсуло.
Це гречеськії проскиноси,
Із Біломоря все пендоси,
З Мореа, Дельта, Кефалос:
Везли з собою лагомини,
Оливу, мило, риж, маслини
І капама, кебаб калос.

126.
Цекул, Пренестський Коваленко,
В Латію з військом также пхавсь:
Так Сагайдачний з Дорошенком
Козацьким військом величавсь.
Один з бунчуком перед раттю,
Позаду другий пяну браттю
Донським нагаєм підганяв.
Рядочком їхали гарненько,
З люльок тютюн тягли смачненько,
А хто на конику куняв.

127.
За цими плентавсь розбишака,
Нептунів син, сподар Мезап,
До бою був самий собака
І лобом бився так, мов цап.
Боєць, ярун і задирака,
Стрілець кулачний і рубака
І дужий був з його хлопак;
В виски, було, кому як впнеться,
Той на сухо не оддереться,  — 
Такий Ляхам був Желізняк.

128.
Другим шляхом, з другого боку,
Агамемноненко Талес
Летить, мов поспіша до сроку,
Або к воді гарячий пес;
Веде орду велику, многу
Рутульцеві на підпомогу;
Тут люд був різних язиків:
Були Аврунці, Сидицяне,
Калесці і Ситикуляне
І всяких-різних козаків.

129.
За цими панськая дитина,
Тезеєвич пан Іпполит,  — 
Надута, горда, зла личина,
З великим воїнством валить.
Це був панич хороший, повний,
Чорнявий, красний, сладкомовний,
Що й мачуху був підкусив.
Він не давав нікому спуску,
Одних богинь мав на закуску,
Брав часто там, де не просив.

130.
Не можна, далебі, злічити,
Які народи тут плелись,
І на папір цей положити,
Як, з ким, коли, відкіль взялись.
Виргилій, бач, не нам був рівня,
А видно, що начухав тімя,
Поки дрібненько описав.
Були Рутульці і Сіканці,
Аргавці, Лабики, Сакранці,
Були такі, що враг їх зна.

131.
Тут ще наїздниця скакала
І військо не мале вела;
Собою всіх людей лякала
І все, мов помелом, мела.
Ця звалась діва  —  цар Камилла,
До пупа жінка, там  —  кобила,
Кобилячу всю мала стать:
Чотирі ноги, хвіст з прикладом,
Хвостом моргала, била задом,
Могла і говорить, і ржать.

132.
Коли чував хто о Полкані,
То це була його сестра;
Найбільш блукали по Кубані,
А рід їх вийшов зза Дністра.
Камилла  —  страшна войовниця
І зиахурка і чарівниця,
І скора на бігу була;
Чрез гори і річки плигала,
Із лука мітко в ціль стріляла,  — 
Багацько крови пролила.

133.
Така-то збірниця валилась,
Енея щоб побити в пух;
Уже Юнона де озлилась,
То там запри кріпкенько дух
Жаль, жаль Енея-неборака,
Коли його на міль, як рака,
Зевес допустить посадить!...
Чи він ввильне од сей напасти,
Побачимо те в пятій части
Коли удасться змайстерить.

Частина ѴІ.

1.
Зевес моргнув, як кріль, усами,
Олимп, мов листик, затрусивсь;
Мигнула блискавка з громами,
Олимпський потрух зворушивсь.
Боги, богині і півбоги
Простоволосі, босоногі
Біжать в Олимпську карвасар.
Юпитер, гнівом розпалений,
Влетів до них, мов навішений,
І крикнув, як на гончих псар:

2.
„Чи довго будете казитись
„І стид Олимпові робить?
„Що день проміж себе сваритись
„І смертних з смертними травить?
„Поступки ваші всі не божі:
„Ви на сутяжників похожі
„І раді мордувать людей...
„Я вас із неба поспихаю
„І до того вас укараю,
„Що пасти будете свиней!

3.
„А вам, Олимпські зубоскалки,
„Моргухи, дзиґи, фиглярки,
„Березової дам припарки,
„Що довго буде вам в тямки.
„Ох, ви на смертних дуже ласі,
„Як Грек на ніженські ковбаси,  — 
„Все лихо на землі од вас!
„Чрез ваші зводні, женихання,
„Не маю я ушановання,  — 
„Я намочу вас в шевський квас,

4.„Або оддам нас на роботу,
„Запру в смирительних домах;
„Там виженуть із нас охоту
„Содомить на землі в людях.
„Або я луччу кару знаю,  — 
„Ось як богинь я укараю:
„Пошлю вас в Запорожську Січ;
„Там ваших каверз не вважають,
„Жінок там на тютюн міняють,
„В день пяні сплять, а крадуть в ніч.

5.
„Не ви народ мій сотворили,
„Не хист создать вам червяка;
„На щож людей ви роздрочили?
„Вам нужда до чужих яка?...
„Божусь моєю бородою
„І Гебеною пеленою,
„Що тих богів лишу чинів,
„Які тепер в війну вплетуться!
„Нехай Еней і Турн скубуться,
„А ви глядіть своїх чубів...“

6.
Венера молодиця сміла,
Бо все з воєнними жила
І бите з ними мясо їла,
І по трахтирах пуншт пила;
Частенько на соломі спала,
В шенелі сірій щеголяла,
Походом на візку тряслась;
Манишки офицерські прала,
З стрючком горілку продавала,
І мерзла в ніч, а в день пеклась.

7.
Венера по драгунськи  —  сміло
К Зевесу в витяжку іде,
Начавши говорити діло,
Очей з Зевеса не зведе:
„О тату сильний, величавий!
„Ти всякий помисл зриш лукавий,
„Тебе ніхто не проведе;
„Ти оком землю назираєш,
„Другим за нами приглядаєш,
„Ти знаєш, що і як і де.

8.„Ти знаєш для чого Троянців
„Злим Грекам попустив побить;
„Енея з пригорщею ланців
„Велів сульбам не потопить;
„Ти знаєш лучче всіх причину,
„Чого Еней приплив к Латину
„І біля Тибра поселивсь.
„Тиж словом що опреділяєш,
„Того во-вік не одміняєш,  — 
„Відкіль же Турн тут притуливсь?

9.
„І що такеє Турн за свято,
„Що не вважає і тебе?
„Фригійське племя не проклято,
„Що всякий єретик скубе;
„Твої закониб ісполнялись,
„Колиб Олимпські не мішались
„І не стравляли би людей.
„Твоїх приказів не вважають,
„Нарошно Турну помагають,
„Бо, бач, Венерин син Еней.

10.
„Троянців бідних і Енея
„Хто не хотів, той не пужав,  — 
„Терпіли гірше Прометея,
„На люльку що огню украв.
„Нептун з Еолом з перепросу
„Дали такого перечосу,
„Що й досі зашпори щемлять.
„Другіїж боги... що казати?
„Діла їх лучче мусиш знати,  — 
„Енея тільки не з'їдять.

11.
„О Зевс! о батечку мій рідний!
„Огляньсь на плач дочки своєй:
„Спаси народ фригійський бідний,
„Він діло єсть руки твоєй.
„Як маєш ти кого карати,
„Карай мене, карай!  —  я мати,
„Я все стерплю ради дітей!...
„Услиш Венеру многогрішну!
„Скажи мні річ твою утішну:
„Щоб жив Іул, шоб жив Еней.“

12.„Мовчать, прескверна пащикухо!“
Юнона злобна порощить:
„Фіндюрко, ящірко, брехухо!
„Як дам  —  очіпок ізлетить!
„Ти смієш, кошеня мерзенне,
„Зевесу доносить на мене,
„Щоб тим нас привести в розлад!...
„3а кого ти мене приймаєш?
„Хибаж ти, сучище, не знаєш,
„Що Зевс мій чоловік і брат?

13.
„Тобіж, Зевес, скажи, не стидно,
„Що пред тобою дрянь і прах
„Базіка о богах обидно,
„Мудрує о твоїх ділах?...
„Який ти світа повелитель
„І наш Олимпський предводитель,
„Коли, против фіндюрки пас?...
„Всесвітня волоцюга, мерзька,
„Нікчемна зводниця Цитерська,
„Для тебе луччая од нас...

14.
„А з Марсом чи давно піймавши,
„Вулкан їй пелену відтяв?
„Різками добре одідравши,
„Як сучку, в ретязку держав.
„Но ти того, буцім, не знаєш,
„Як чесную її приймаєш
„І все робить для неї рад.
„Вона і Трою розорила,
„Вона Дидону погубила;
„Но все іде для неї в лад.

15.
„Де ця підтіпанка вмішалась,
„То вербя золоте росло;
„Земляб щасливою назвалась,
„Колиб таке пропало зло!
„Чрез неї вся Латинь возстала
„І на Троян її напала,
„І Турн зробивсь Енею враг.
„Не можна бід всіх ізлічити,
„Яких успіла наробити
„На небі, на землі, в водах.

16.„Тепер же на мене звертає,
„Сама наброївши біди;
„І так Зевеса умоляє,
„Мов тільки вилізла з води.
„Невинничає, мов Сусанна,
„Незаймана ніколи панна,
„Що в хуторі зжила ввесь вік.
„Не діждеш з бабкою своєю  — 
„Я докажу твому Енею!...
„Богиня я  —  він чоловік!“

17.
Венера лайки не стерпіла,
Юнону стала кобенить,
І перепалка закипіла,  — 
Одна другу хотіла бить.
Богині в гніві  —  так же баби,
І так же на утори слабі,
З досади часом і брехнуть,
І як перекупки, горланять,
Одна другу безчестять, ганять
І рід ввесь з потрухом кленуть.

18.
„Та цитьте, чортові сороки!“
Юпитер грізно закричав:
„Обом вам обібю я щоки,
„Щоб вас, бублейниць, враг побрав!
„Не буду вас карать громами  — 
„По пятах вибю чубуками,
„Олимп заставлю вимітать;
„Я вас умію усмирити,
„Заставлю чесно в світі жити
„І зараз дам себе вам знать.

19.
„Занишкніть, уха наставляйте
„І слухайте, що я скажу;
„Мовчіть! роти пороззявляйте,
„Хто писне  —  морду розміжжу.
„Проміж Латинців і Троянців
„І всяких Турнових поганців
„Не сікайся ніхто в війну;
„Ніхто ніяк не помагайте,
„Князьків їх также не займайте,
„Побачим, здасться хто кому.“

20.Замовк Зевес, моргнув бровами,
І боги вростіч всі пішли.
І я прощаюсь з небесами,
Пора спуститись до землі
І стать на Шведськую могилу,
Щоб озирнуть воєнну силу
І битву вірно описать;
Купив би мулі на охвоту,
Щоб кончить помогла роботу,
Бо нігде рифм уже достать.

21.
Турн осушивсь після купання
І ганусною підкрепивсь,
З намету виїхав зарання,
На кріпость сентябрем дививсь.
Грубить в ріжок!  —  упять тревога!
Кричать, біжать, спішать, як мога;
Великая настала січ!
Троянці дуже славно бились,
Рутульці трохи поживились,
На силу розвела їх ніч.

22.
В цю ніч Еней уже зближався
До городка, що Турн обліг;
З Паллантом в човні частувався,
Поїв всю старшину, як міг.
В розказах чванився ділами,
Як храбрував з людьми, з богами,
Як без розбору всіх тузив.
Паллант і сам був зла брехачка,
Язик його тож не клесачка,
В брехні Енею не вступив.

23.
А ну, старая цар-дівице,
Сідая музо, схаменись!
Прокашляйсь, без зубів сестрице,
До мене ближче прихились!
Кажи: якії там прасунки
В Енеєві пішли вербунки,
Щоб против Турна воювать.
Ти, музо, кажуть всі, письменна,
В полтавській школі наученна,  — 
Всіх мусиш поіменно знать.

24.Читайтеж, муза що бормоче:
Що там з Енеєм плив Массик.
Лінтяй, ледащо неробоче,
А сильний і товстий, мов бик.
Там правив каюком Тигренко,  — 
Із Стехевки то шинкаренко,
І вів з собою сто яриг.
Близь цих плили дуби Аванта,
Він був страшніший од сержанта,
Бо всіх за все по спині стриг.

25.
Пооддаль плив байдак Астура,
Цей ліжнем в винницях служив;
На нім була свиняча шкура,
Котору він, як плащ, носив.
За ним Азиллась плив на барці,
Це родич нашій паламарці,  — 
Недавно з кошельком ходив;
Но, бач, безокая фортуна
Зробила паном із чупруна,  — 
Таких не мало бачим див!

26.
А то на легкому дубочку,
Що роззолочений ввесь в прах,
Сидить, розхріставши сорочку,
З турецьким чубуком в зубах?
То Цинарис, цехмистр картьожний,
Фигляр, обманщик, плут безбожний,
З собой всіх шахраїв веде;
Коли, бач, Турна не здоліють,
То картами уже подіють,
Що між старці Турн попаде.

27.
А то сидить в брилі, в кереї,
З товстою книжкою в руках,
І всім, бач, гонить ахинеї
І спорить о своїх правах?
То родом з Глухова, юриста,
Він має чин канцеляриста
І єсть добродій Купавон.
Щоб значкового дослужиться
І на війні чим поживиться,
Вступив в Енеїв легіон.

28.А то  —  беззубий, говорливий,
Сухий, невірний, як шкелет,
І лисий, і брехун сварливий?
То вихрист із Жидів, Авлет
Недавно на другій женився,
Та, бач, в рахунку помилився,
Із жару в полумя попав;
Щоб од яги як одвязатись,
То мусів в військо записатись
І за шпигона на год став.

29.
Іще там єсть до півдесятка,
Но дрібязок і гальтіпата;
В таких не буде недостатка,
Хоть в день їх згине і копа.
А скількиж всіх?  —  того не знаю:
Хоть муза я  —  не одгадаю
По пальцям тож не розлічу;
Біг-ме! на щотах не училась,
Над карбіжем тож не трудилась,  — 
Я, що було, те лепечу.

30.
Уже Волосожар піднявся,
Віз на небі вниз повертавсь,
І дехто спати укладався,
А хто під буркой витягавсь.
Онучі инші полоскали,
Другії лежа розмовляли,
А хто прудився у кабиць.
Старші, підпивши, розійшлися
І дома за люльки взялися,
Лежали боком, навзнич, ниць.

31.
Еней один не роздягався,
Еней один за всіх не спав;
Він думав, мислив, умудрявся,  — 
Бо сам за всіх і одвічав,  — 
Як Турна-ворога побити,
Царя Латина ускромити
І успокоїти народ.
В цій думці смутно похожая
І мислю Бог-зна де літая,
Під носом бачить коровод.

32.Ні риби то були, ні раки,
А так, як би кружок дівчат;
І бовталися, як собаки,
І в голос як кішки, нявчать.
Еней здригнувсь і одступає
І „Да воскреснетъ“ в слух читає,
Но цим ні трохи не поміг; .
Ті чуда з сміхом, з реготнею,
Вхватилиеь за поли з матнею;
Еней аж на поміст приліг.

33.
Тоді одна к йому сплигнула
Так, мов цвіркун або блоха,
До уха самого прильнула.
Мов гадина яка лиха.
„Чи не пізнаєш нас, Енею?...
„Та миж з персоною твоєю
„Троянський ввесь возили род;
„Ми Ідської гори дубина,
„Липки, горішина, соснина,
„З яких був зроблений твій флот.

34.
„До нас було Турн докосився
„І байдакті всі попалив;
„Та Зевс, спасибі, поспішився,
„Як бач, мавками поробив.
„Була без тебе зла година,
„Троху-трохи твоя дитина
„Не оддала душі богам.
„Спіши свій городок спасати;
„Ти мусиш ворогам тьху дати,
„Ти сам,  —  повір моїм словам.“

35.
Сказавши, за ніс ущипнула,  — 
Енеб мов трохи ободривсь,  — 
І на других хвостом махнула,
Ввесь флот неначе поспішивсь;
Мавки бо стали човни пхати,
Путем найлуччим направляти.
І тільки наминався світ,
Еней уздрів свій стан в осаді;
Кричить во гніві і досаді,
Що Турна лусне тут живіт.

36.А сам матню приоравши в жменю,
По пояс в воду з човна плиг,
І кличе в поміч гарну неню
І всіх Олимпівських богів.
За ним Паллант, за ним вся сволоч
Стриб-стриб з човнів, Енею в поміч,
І тісно строяться на бой.
„Ну разом!  —  закричав.  —  напрімо!
„І недовірків сокрушімо,
„Рушайте, як один, шульгой.“

37.
Троянці з города уздрівши,
Що князь на поміч к ним іде,
Всі кинулись, мов одурівши.
Земля од топотні гуде.
Летять і все перевертають,
Як мух, Рутульців убивають,
Сам Турн стоїть ні в сих, ні в тих;
Скрізь ярим оком окидає,
Енея з військом уздріває
І репетує до своїх:

38.
„Ребята! бийтесь, не виляйте,
„Настав тепер то січі час!
„Доми, жінок, батьків спасайте,
„Спасайте, любо що для вас!
„Ступня не оддавайте даром,
„Їх кости загребем тут ралом,
„Або... но ми храбріші їх!
„Олимпські нас не одступились,
„Вперед! Троянці щось смутились,
„Не жалуйте боків чужих!“

39.
Примітяж Турн гармидер в флоті,
Туди всю силу волоче;
Скрізь йорзає як чорт в болоті,
І о поживі всім товче.
Построївши Рутульців в лаву,
Одборних молодців на славу,
Пустився на союзних вскач;
Кричить, рубає, вередує,
Не бється, бач, а мов жартує,
Бо був вертлявий і силач.

40.Еней  —  пройдисвіт і не промах,
В війні і зріс, і постарів;
Привідця був во всіх содомах,
Ведмедів бачив і тхорів.
Дитина хукає на жижу,
Енеюж дур не вдивовижу,
Видав він різних мастаків.
На Турна скоса поглядає
І на Рутульців наступає,
Пошупать ребер і боків.

41.
Фарона першого погладив
По тімю гострим кладенцем
І добре так його уладив,
Що цей вильнув наверх денцем;
Потім Ліхаса в груди тиснув,
Цей поваливсь і більш не писнув;
За ним без голови Кісей,
Як міх з пашнею, повалився
І Фар на теєж нахопився,  — 
Розплющив і цього Еней.

42.
Еней тут добре колобродив
І всіх на чудо потрошив,  — 
Робив він із людей уродів
І щиро всіх на смерть душив.
Паллант був перший раз на битві,
Кричав, жидки як на молитві,
Аркадян к бою підтруняв;
По фрунту бігав, турбувався,
Плигав, вертівся, ухилявся,
Як огер в стаді, ярував.

43.
Тут Даг, Рутулець прелукавий,
Пізнав одразу новичка,
Хотів попробувать для слави,
Паллантові піддать тичка;
Но наш Аркадець ухилився,
Рутулець з жизнею простився,
В Аркадцях закипіла кров!
Одні других випережають,
Врагів, як хмиз, трощать, ламають,  — 
Така підданців єсть любов!

44.Паллант Евандрович наскоком
Як-раз Гібсона і насів,
Шпигнув в висок над правим оком,
Гибсон і дутеля із'їв.
За цим такаяж смертна кара
І лютого постигла Лара.
Ось Ретій в бендюгах летить!
Цього Паллант стягнув за ногу,
Ударив, як пузир, об дрогу,
Мазка із трупа капотить.

45.
Ось, ось яриться, бісом дише
Агамемноненко Талес
І бистрим бігом все колише,
Неначе в гніві сам Зевес;
Вокруг себе все побиває,  — 
Фарет з ним збігшись, погибає,
Душі пустився Демоток,
Ладона сплющив, як блощицю,
Кричить: „Палланта-ледащицю
„Злигаю я в один ковток!“

46.
Паллант любесенький хлопчина
Скріпивсь, стоїть, як твердий дуб,
І жде, яка то зла личина,
Йому намяти хоче чуб.
Діждавсь  —  і зо всього розгона
Вліпив такого макогона,
Що пан Талес шкереберть став.
Паллант його поволочивши,
Потім на горло наступивши,
Всього ногами потоптав.

47.
За цим Авента пхнувши ззаду,
Поставив раком на показ,
І тут цьогож понюхав чаду
Одважний парубійка Клавз.
Хто ни сусіль  —  тому кабаки
Давав Паллант і всі бурлаки,
З Аркадії що з ним прийшли.
Побачив Турн собі зневагу;
Не мед дають тут пить, а брагу,
І коси не траву найшли.

48.Зробився Турн наш біснуватим,
Реве, як ранений кабан;
Гаса, финтить своїм зикратим,  — 
Що ваш против його Полкан!
Простесенько к Палланту мчиться,
Зубами скреготить, яриться
І гамка їсти здалека.
Уже шаблюкою махає,
Коневі к шиї прилягає,
Хитрить, як ловить кіт шпаки.

49.
Паллант, мов од хорта лисиця,
Вильнув і обіруч мечем
Опоясав по поясниці,
Що Турн аж поморгав плечем!
І вмиг не давши схаменутись,
Ні головою повернутись,
Стьогнув ще Турна через лоб.
Но Турн байдуже, не скривився,
Бо, бач, булатом ввесь обшився
І був, як в шкаралупі боб.

50.
Так Турн Палланта підпустивши,
Зо всіх сил келепом мазнув:
За русі кудрі ухвативши,
Безчуственна з коня стягнув;
Кров з рани джерелом лилася,
В устах і в носі запеклася,
На двоє череп розваливсь:
Як травка, скошенная в полі,
Увяв Паллант, судеб по волі,  — 
Сердега в світі не наживсь!

51.
Турн злобно сильною нятою
На труп Палланта настоптав,
Ремень з лядункой золотою
З бездушного для себе зняв;
Потім сам на коня схватився,
Над мертвим паничем глумився
І так Аркади нам сказав:
„Аркадці! лицаря возьміте!
„В ралець к Евандру однесіте,
„К Енею що в союз пристав.“

52.Таку побачивши утрату,
Аркадці галас підняли,
Клялися учинить одплату,
Хоча би групом всі лягли.
На щит Палланта положили,
Комлицькой буркою прикрили,
Із бою потаскали в стан.
О смерті князя всі ридали,
Харциза Турна проклинали...
Та деж троянський наш султан?

53.
Но що за стук, за гомін чую?
Який гармидер бачу я!
Хто землю так трясе сирую
І сила там мутить чия?...
Як вихрі на пісках бушують,
В порогах води як лютують,
Коли прорватися хотять,  — 
Еней так в лютім гніві рветься,
Одмстить Палланта смерть несеться,
Сустави всі на нім дрижать.

54.
До лясу, Турна розбишаки!
Вам більше рясту не топтать!
Вам дасть Еней міцной кабаки,
Що будете за Стиксом чхать.
Еней совавсь, як навіжений,
Кричав, скакав, мов віл скажений,
І супротивних потрошив:
Махне мечем  —  врагів десятки
Лежать, повиставлявши пятки,  — 
Так в гніві сильно їх локшив!

55.
В запалі налетів на Мага,
Як на мале курча шулік;
Пропав на-вік цей Маг бідняга,
Порхне душа на другий бік;
Видючой смерти він боявся,
Енея у ногах валявся,
Просив живцем в неволю взять;
Но цей копєм наскрізь пробивши
І до землі врага пришивши,
Других пустився доганять.

56.Тут на бігу піймав за рясу
Попа рутульського полку,
Смертельного задавши прасу,
Як пса, покинув на піску.
Погиб тут также храбрий Нума,
Убив Сереста, його кума,
Тар квиту голову одтяв;
Камерта висадив з кульбаки,
Ансура в ад послав по раки,
А Луку пузо розплатав.

57.
Як задавав Еней затьору
Всім супостатам на заказ,
Як всіх калічив без розбору
І убивав по десять в раз,  — 
Лігад з Лукуллом поспішають
І в тарадайці напірають
Енея кіньми потоптать.
Но тут їх доля зла наспіла,
І душі цих братів із тіла
Пішли к Плутону погулять.

58.
Так наш Еней тут управлявся
І стан свій чистив од врагів;
Прогнавши супостат, зближався
До городка свого валів.
Трояне вилазку зробивши,
Латинян к чорту протуривши,
З Енеєм в купу ізійшлись.
Здоровкалися, обнімались,
Розпитувались, цілувались,
А деякі пить принялись.

59.
Іул, як комендант ісправний,
Енеєві лепорт подав,
Як війська ватажок начальний,
Про все дрібненько розказав.
Еней Іула вихваляє,
Потім до серця прижимає,
Цілує любязно в уста.
Енея серце трепетало,
Воно о сині віщувало,
Що він надежда не пуста.

60.В це время Юпитер підпивши,
З нудьги до жінки підмощавсь
І морду на плече склонивши,
Як блазень чмокавсь та лизавсь.
Щоб більшеж угодить коханці,
Сказав: „дивися, як Троянці
„Од Турна вростіч всі летять!
„Венера пас перед тобою:
„Од неї краща ти собою,
„Дотебе всі лапки мостять.

61.
„Мое безсмертіє ярує,
„Розкішних ласк твоїх бажа;
„Тебе Олимп і світ шанує,
„Юпитеру ти госпожа.
„Захоч  —  і вродиться все зразу,
„Все в світі жде твого приказу,
„3а твій смачний і ласий цмок....“
Сказавши стиснув так Юнону,
Що трохи не скотились з трону,
А тільки Зевс набив висок.

62.
Юнона, козир молодиця,
Юпитеру не піддалась;
Бо знала, що стара лисиця
На всякі штуки удалась,  — 
Сказала: „о очей всіх світе,
„Старий Олимпський Єзуїте!
„З медовими річми сховайсь,
„Уже мене давно не любиш,
„А тільки пяний і голубиш...
„Одсунься геть  —  не підсипайсь.

63.
„Чого передо мной лукавиш,  — 
„Не дівочка я в двадцять літ,
„І теревені-вені правиш,
„Щоб тільки заморочить світ?...
„Нехай все буде по твоєму;
„Дай тільки Турнові моєму
„Хоть трохи на світі пожить:
„Щоб міг він з батьком повидаться,
„І перед смертю попрощаться,  — 
„Нехай  —  не буду більш просить.“

64.Сказавши в Йовиша впялася
І обняла за поперек,
І так натужно простяглася,
Що світ в очах обох померк.
Розмяк Зевес, як після пару,
І вижлуктив підпінка чару,
На все ізвол Юноні дав.
Юнона в котика з ним грала,
А в мишки так залоскотала,
Що аж Юпитер задрімав.

65.
Олимиськії во всяку пору
І грім пускающий їх пан
Ходили голі без зазору,
Без сорому, на кшталт циган.
Юнона з неба увильнувши
І гола, як долоня, бувши,
По-парубячу одяглась;
Кликнувшиж в поміч Асмодея,
Взяла на себе вид Енея,
До Турна просто понеслась.

66.
Тоді пан Тури зіло гнівився
І приступу к собі не мав,
Що у Троян не поживився
І тьху Енеєві не дав.
Як ось мара в лиці Енея,
В киреї бідного Сіхея
Явилась Турна задирать:
„А ну лині, лицарю мізерний,
„Злиденний, витязю нікчемний,
„Виходь сто-лих покоштувать!“

67.
Турн  —  зирк, і бачить пред собою
Присяжного свого врага,
Що так не ґречі кличе к бою
І явно в труси пострига.
Осатанів і затрусився,
Холодним потом ввесь облився,
Од гніву сумно застогнав,
Напер мару  —  мара виляє:
Еней од Турна утікає!...
І Турн в догонку поскакав.

68.Той не втече, цей не догонить:
От тільки-тільки не вшпигне!
Зикратого мечем супонить,
Та ба! мари не підстьобне.
„Та не втечеш,  —  кричить,  —  паничу!
„Ось зараз я тебе підтичу,
„Це не в кукли з Лависей грать!...
„Тебе я швидко повінчаю,
„І воронів потішу стаю,
„Коли начнуть твій труп клювать.“

69.
Мара Енеєва примчавшись
До моря, де етояв байдак,
Ні трохи не остановлявшись,
Щоб показать великий ляк,  — 
Стрибнула в нього, щоб спастися;
Тут без числа Турн осліпився,
Тудиж в байдак і сам стрибнув,
Щоб там з Енея поглумиться,
Убить його, мазки напиться,  — 
Тодіб Турн первий лицар був!

70.
Тут вмиг байдак заворушився
І сам одчаливши, поплив;
А Турн скрізь бігав і храбрився
І тішивсь, то врага настиг.
Таку Юнона зливши кулю,
Перевернувшися в зозулю,
Махнула в вирій навпростець.
Турн глядь  —  аж він уже средь моря...
Трохи не луснув з серця, з горя,
Та мусів плить, де жив отець.

71.
Юнона з Турном як шутила,
Еней про теє ні-гугу;
Бо на його туман пустила,
Що був невидим нікому
І сам нікого тож не бачив;
Но послі, як прозрів, кулачив
Рутулян і других врагів:
Убив Лутага, Лавза, Орсу,
Партену, Палму витер ворсу,
Згубив багацько ватажків.

72.Мезентій, ватажок Тирренський,
Одважно дуже підступив
І закричав по бусурменськи,
Що тільки пан Еней і жив!
„Виходь!  —  кричить,  —  тичка подмімо,
„Нікого в поміч не просімо,
„Годящі парні: ти  —  і я!
„А ну!“ і сильно так стовкнулись,
Що трохи вязи не звихнулись,
Мезентій же упав з коня.

73.
Еней не милуя чванливих,
В Мезентія всадив палаш;
Дух вискочив в словах лайливих,
Пішов до чорта на шабаш.
Еней побідой утішався,
Зо всіми добре частувався,
Олимпським жертви закурив.
Пили до ночі та гуляли
І пяні спати полягали,
Еней був пяний, єле жив.

74.
Уже світовая зірниця
Була на небі, як пятак
Або пшенишна варяниця,
І небо рділося, мов мак.
Еней Троянців в гурт ззиває
І смутним видом обявляє,
Що мертвих треба поховать;
Щоб зараз принялися дружно,
Братерськи і єдинодушно
Троян убитих зволікать.

75.
Потім Мезентія доспіхи
На пень високий насадив,
І це робив не для потіхи,
А Марса щоб удоволив.
Шишак, панцир і меч булатний,
Спис з прапором, щит дуже знатний  — 
І пень, мов лицар, в збруї був.
Тоді до війська обернувся,
Прокашлявся і раз смаркнувся,
І річ таку їм уджиґнув:

76.„Козацтво! лицарі! Трояне!
„Храбруйте: наша, бач, бере!
„Оце опудало погане
„Латинів город одіпре.
„Но перше чим начнем ми битись,
„Для мертвих треба потрудитись,
„Зробить їх душам упокой;
„Імення лицарів прославить,
„Палланта к батькові одправить,
„Що наложив тут головой“.

77.
За сим пішов в курінь просторий,
Де труп царевича лежав;
Над ним аркадський підкоморий
Любистком мухи обганяв.
Троянські плакси тут ридали,
Як на завійницю кричали,
Еней зарюмав басом сам:
„Гай! гай!  —  сказав,  —  увяв мій гайстер!
„Який то був до бою майстер...
„Угодно, бачу, так богам!“

78.
Звелів носилки з верболозу
І з очерету балдахин
Зготовить тіла для виносу,
Щоб в них Паллант, Евандрів син,
Вельможа, панськая персона
Явилася перед Плутона
Не як аби-який харпак.
Жінки покійника обмили,
Нове убрання наложили,
Запхнули за щоку пятак.

79.
Як все уже було готово,
Тоді якийсь їх филозоп
Хотів сказать надгробне слово,
Та збився і почухав лоб,  — 
Сказав: „Се мертвий і не дишет,
„Не видит, то єсть, і не слишит,
„Єй! єй!.. уви! он мертв... амінь!“
Народ від річі умилився
І гірко-гірко прослезився
І мурмотав: „паноче, згинь!“

80.Потім Палланта покадили,
К носилкам ви несли на двір,
Під балдахином положили  — 
Еней тут убивавсь без мір.
Накривши гарним покривалом  — 
Либонь тим самим одіялом,
Що од Дидони взяв Еней  — 
Взмостили воїни на плечі
І помаленьку, по-старечи
Несли в містечко Паллантей.

81.
Як вибрались на чисте поле,
Еней з покійником прощавсь,
Сказав: „о жизнь! бурливе море,
„Хто цілий на тобі оставсь?
„Прости, приятелю любезний,
„Оддячу я за вид цей слезний,
„І Тури долучить з баришком.“
Потім Палланту уклонився,
Облобизав і прослезився,
Додому почвалав тишком.

82.
К господі тільки що вернувся
Наш смутний лицар, пан Еней,
Уже в присінках і наткнувся
На присланих к нему гостей:
Були посли це од Латина,
І всі ассесорського чина,
Один армейський капитан;
Цей скрізь по світу волочився
І по фригійську научився,  — 
В посольстві був як драгоман.

83.
Латинець старший по породі
К Енею рацію начав,
І в нашім, значить, переводі
Буцім-то ось він що сказав:
„Не ворог, хто уже дублений,
„Не супостат, чий труп нікчемний
„На полі без душі лежить.
„Позволь тіла убитой рати,
„Як водиться, землі предати,  — 
„Нехай князь милость цю явить.“

84.Еней, к добру з натури склонний,
Сказав послам латинським так:
„Латинус рекс єсть невгомонний,
„А Турнус пессімус дурак...
„І кваре воювать нам мекум?
„Латинуса буть путо цекум,
„А вас, сеньорес, без ума;
„Латинусу рад пацем даре,
„Пермітто мертвих похова ре,
„І злости корам вас нема.

85.
„Один єсть Турнус ворог меус,
„Сам, ерго, дебет воювать;
„Велять так фата, ут Енеус
„Вам буде рекс, Аматі зять.
„Щоб привести ад фінем беллюм,
„Ми зробим з Турнусом дуеллюм,
„Про що всіх санґвіс проливать?
„Чи Турнус буде, чи Енеус,
„Укаже глядіус, вель Деус
„Латинським сцептро управлять“.

86.
Латинськії посли ззиркнулись,
По серцю їм ця річ була;
Знечевя трохи схаменулись,
Дрансеса смілість тут взяла:
„О князю,  —  крикнув,  —  пресловутий!
„Великим ти родився бути!
„Ми все в Латинові уста
„Внесем, дрібнесенько розкажем
„І щиро, щиро те докажем,
„Що з Турном дружба єсть пуста“.

87.
І мировую тут зробили
На тиждень, два, або і три,
І в договорі положили,
Щоб теслі і другі майстри
Латинські помогли Троянам,
Цим ланцям, голякам, прочанам,
Достроїть новий городок;
Щоб нарубать дали соснини,
Клинків, дубків і берестини,
На крокви годних осичок.

88.За сим тут началось гуляння
І чарочка пішла кругом;
Розкази, сміхи, обнімання,
Ділились дружно тютюном
Які пили, які трудились
І над убитими возились;
В лісах же страшня стукотня.
В коротке мировеє время
Латинське і троянське племя
Було як близькая рідня.

89.
Тепер би треба описати
Евандра батьківську печаль
І хлипання всі розказати,
І крик, і охання, і жаль.
Та-ба! не всякий так змудрує,
Як сам Виргилій намалює,
А яж до жалю не мастак:
Як сліз і охання боюся
І сам ніколи не журюся;
Нехай собі це піде так.

90.
Як тільки світова зірниця
На небі зачала моргать,
То вся троянськая станиця
Взялася мертвих зволікать.
Еней з Трахонам роз'їзджає,
К трудам дружину понуждає;
Кладуть із мертвих тіл костри,
Соломой їх обволікають,
Олію з дьохтем поливають
На всякий зруб разів по три.

91.
Потім солому підпалили
І пламя трупи обняло,
І вічну память заквилили,
Аж сумно слухати було.
Тут кость і плоть і жир щкварчали,
Тут инші смалець істочали,
У инших репався живіт;
Смрад, чад і дим кругом носились,
Жерці найбільше тут трудились,
Ізконебе хаптурний рід.

92.Другії, товариші і кревні,
Батьки, сини, куми, свати,
На віки-вічні пезабвенні,
А може хто із суєти  — 
В огонь шпурляли різну збрую,
Одежу, обув дорогую;
Шаблі, ладунки, келепи,
Шапки, чвитки, кульбаки, троки,
Онучі, постоли, волоки  — 
Шпурлялись, як на тік снопи.

93.
Не тільки в полі так робилось,
В Лавренті сумно тож було;
Багацько трупа талі палилось,
Поспільствож на чім світ ревло.
Там батько сина парубійку
Оплакував і кляв злодійку
Війну і ветхого царя;
Тут дівка вельми убивалась,
Що без вінця вдовой осталась,
Утративши багатиря.

94.
Жінки порозпускавши коси,
Розхрістані і без свиток,
Розтріпані, простоволосі
Галасували на ввесь рот.
По мертвих жалібно кричали,
По грудях билися, стогнали,
Латинів проклинали рід;
Про Турнаж всі кричали сміло,
Що за своє любовне діло
Погубить даром ввесь нарід.

95.
Дрансес на Турна тут доносить,
Що Турн всім гибелям вина;
Еней на бой його лиш просить,
І так би й кончилась війна
Но і у Турна був сутяга,
Брехун, юриста, крюк, підтяга,
І діло Турна защищав;
Та і Аматині пролази
Пускали різнії розкази,
Щоб Турн ні в чім не уважав.

96.Як ось од хана Діомида
Латинові прийшли посли
І із охлявшого їх вида
Не видно, радість щоб несли.
Латин вельможам з старшиною
Велить явитись пред собою.
Що все і сталося як-раз:
Послів кликнули до громади,
І виповнивши всі обряди,
Латин прорек такий приказ:

97.
„Скажи, Венуле нежахливий,
„Всю хана Діомида річ,
„Здається, був ти небрехливий,
„Таким тебе зна наша Січ.“
„Підніжок твій я і підданець,
„Із слуг твоїх послідній ланець“,
Сказав Венул: „не прогнівись!
„Мужича правда єсть колюча,
„А панська на всі боки гнуча,
„І хан сказав так, не сумнись:

98.
„Не з мордою Латина битись
„Против Троянських розбишак;
„Вам требаб перше подивитись,
„Який то єсть Еней козак!...
„Під Троєю він дався знати
„Нам всім, як взявся рятувати
„Богів домашніх і рідню:
„Він батька спас в злу саму пору,
„На плечах зніс на Іду гору,
„Цього не майте за бридню.

99.
„Против Енея не храбруйте,
„Для нас здається він святим;
„І так Латину розтолкуйте,
„Щоб лучче помирився з ним.
„Гай, гай! де діти єсть такії,
„Щоб кудрі батькові сідії
„Найвище ставили всього?...
„Не ворог я царю Латину,
„Но чту Анхизову дитину
„І не піду против його.

100.„Прощайте, доміні Латинці!
„Поклон мій вашому царю;
„Возьміть назад свої гостинці,
„Одправте їх к багатирю
„Енею і просить покою.“
Венул утерся тут рукою
І річі цій зробив кінець.
Збентежила ця річ Латина:
Здавалось, близька зла година,
На лисині трусивсь вінець.

101.
Латин од думки схаменувся,
Олимпським трохи помоливсь;
Наморщивсь, сентябрем надувся
І смутно па вельмож дививсь.
„А що?  —  сказав,  —  чи поживились?
„От з Діомидом ви носились,
„А він вам фиґу показав!...
„Заздалегідь було змовлятись,
„Як з пан-Енеєм управлятись,
„Поки лапок не розіклав.

102.
„Тепер не приберу більш глузду,
„Як тут цих поселить прочан:
„Землі шматок єсть не під нужду,
„То їм з угоддями оддам.
„Оддам нивя і сінокоси,
„І риболовні Тибрські коси,
„То буде нам Еней сусід;
„Колиж не схоче він остаться,
„А пуститься іще таскаться,
„То всеж ізбавимся од бід.

103.
„А щоб з Енеєм лад зробити,
„Пошлю послів десятків пять:
„І мушу дари одрядити,  — 
„Диковинки колиб достать:
„Повидла, сала, осятрини,
„Шалевий пояс і люстрини,
„Щоб к празнику пошив каптан,
„Сапянці із Торжка новенькі,
„Мальованії потибеньки.
„А нуте  —  як здається вам?“

104.Дрансес був дивний говоруха
І Турнові був враг лихий,
Зстає, ус гладить, в носі чуха,
Дає одвіт царю такий.
„Латине світлий, знаменитий
„Твоїми мед устами пити!
„Всяк тягне в серці за тебе;
„Но одізватися не сміють,
„Сидять, мовчать, сопуть, потіють
„І всяк мізкує про себе.

105.
„Нехай же та личина люта,
„Що нас впровадила в війну
„І ганьбою до всіх надута,
„Походить більш на сатану,  — 
„Що стільки болі причинила,
„Що стільки люду погубила,
„А в смутний час на-втікача!...
„Нехай лиш Турн, що верховодить
„І всіх панів за кирпи водить,
„З Енеєм порівия плеча.

106.
„Нехай оставить нас в свободі,
„Нехай царівні дасть покой,
„Нехай живе в своїй господі,
„А щоб в Латію ні ногой.
„А ти, Латине, всіх благіший,
„Прибав Енею дар смачніший:
„Йому Лавинію оддай.
„Цим сватовством нам мир даруєш
„І царства рани урятуєш;
„Дочціж з Енеєм буде рай.

107.
„Тебеж прошу я, пане Турне!
„Покинь к Лавинії любов
„І проясни чоло нахмурне,
„Щади латинську нашу кров.
„Еней тебе лиш визиває,
„А нас, Латинців, не займає,  — 
„Іди з Троянцем потягайсь!
„Коли ти храбрий не словами,
„Так докажи нам те ділами,
„Побить Енея постарайсь.“

108.Од річі сей Турн роз'ярився,
Як втопленик, посинів ввесь,  — 
Дріжали губи, сам дрочився,
Зубами клацав, мов би пес,
Сказав: „О стара пустомеля!
„Яхидств і каверз всіх оселя,
„І ти тхором мене зовеш!
„І небилиці вимишляєш,
„Народ лукаво ввесь лякаєш,
„На менеж чорт-зна що плетеш.

109.
„Що буцім хочу я одтяти
„Головку лисую твою;
„Та згинь!  —  не хочу покаляти
„Честь багатирськую свою.
„А ти, Латине милостивий,
„Коли такий став полохливий,
„Що і за царством байдуже?...
„Так лізьтеж до Енея раком.
„Плазуйте перед цим Трояком,  — 
„Він мир вам славний устриже!...

110.
„Колиж до мира я поміха,
„Коли Еней мене бажа
„І смерть моя вам єсть потіха  — 
„Моя душа не єсть чужа
„0д храбрости і од надії:
„Іду, де ждуть мене злодії,
„Іду і бюся з втікачем!
„Нехай хоть стане він Бовою  — 
„Не наляка мене собою,
„Поміряюсь з його плечем.“

111.
Коли в конгресі так тягались,
Еней к Лавренту підступав;
На штурм Троянці шикувались,
До бою всякий аж дрижав.
Латин таку почув новинку,
Злякавсь, пустив із рота слинку
І вся здригнула старшина.
„0т вам і мир!“  —  сказав Турн лютий
І не терявши ні минути,
Пред військом опинивсь як на!

112.Упять настав гармидер, лихо;
Народ, як черв, заворушивсь.
То всі кричать, то шепчуть тихо,
Хто лаявся, а хто моливсь.
Упять війни і різанина,
Упять біда гне в сук Латина;
Сердешний каявсь од душі,
Що тестем не зробивсь Енею,
І посліб з мирною душею
Лигав потапці і книші.

113.
Турн миттю нарядився в збрую,
Летить, щоб потрошить Троян;
І роз'ярив дружину злую
Побить Енеевих прочан.
Прискочив перше до Камилли,
Як огер добрий до кобили,
І став їй зараз толкувать,
Куди їй з військом напірати;
Мессап же мусить підкрепляти
Цариці сей прокляту рать.

114.
Розпорядивши Турн, як треба,
Махнув, засаду щоб зробить,
На гору, що торкалась неба,
І щоб Фригійців окружить.
Еней построїв теж отряди,
Де всім назначив для осади
Без одступу на вал іти.
Ідуть, зімкнувшись міцно, тісно,
Ідуть, щоб побідить поспішно,
Або щоб трупом полягти.

115.
Троянці сильно наступали
І тиснули своїх врагів,
Не раз Латинців проганяли
До самих городських валів.
Латинці также оправлялись
І од Троянців одбивались,
Один другого товк на прах;
Тут їх чиновники тузились,
Як півні за гребні возились;
Товклись кулаччам по зубах.

116.Но як Арунт убив Камиллу,
Тоді Латинців жах напав;
Утратили і дух, і силу,
Побігли, хто куди попав.
Троянці з біглими змішались,
Над їх плечами забавлялись
І задавали всім сто-лих.
Ворота в баштах запірали,
Своїх ховатись не пускали,
Бо напустилиб і чужих.

117.
Як вість така прийшла до Турна,
То так мерзенно іскрививсь,
Що твар зробилась нечепурна
І косо, зашморгом дививсь.
Потім ярує од досади,
Виводить військо із засади
І гору покида, і ліс;
І тільки що спустивсь в долину,
То в туюж самую годину
Уздрів Енеевих гульвіс.

118.
Пізнав пан Турн пана Енея,
А Турна тож Еней пізнав;
Вспалали духом Асмодея,
Один другогоб розідрав.
Не обійшлосяб тут без бою,
Колиб пан Феб од перепою
Заранше в воду не заліз
І не послав на землю ночі;
Тут всіх до сна стулились очі
І всяк уклався горлоріз.

119.
Турн облизня в бою піймавши,
Зубами з серця скреготав;
Од дуру, що робить, не знавши,
Латину з злостію сказав:
„Нехай злиденнії прочани,
„Задрипанці твої Трояни,
„Нехай своїх держаться слов!
„Іду з Енеєм поштурхаться,
„В моїх поступках оправдаться:
„Убить і околіть готов.

120.„Пошлю Енея до Плутона,
„Або і сам в ад копирсну;
„Уже мні жизнь і так солона!
„Оддай Енею навісну“...
„Гай гай!“ Латин тут обізвався:
„Чого ти так розлютувався?
„Щож буде, як розсержусь я!
„Уже мені брехати стидно,
„А потаїть  —  богам обидно:
„Святая правда дорога!

121.
„Послухай же: судьби єсть воля,
„Щоб я дочки не оддавав
„За земляка, а то зла доля
„Насяде, хто злама устав...
„Мене Амата ублагала,
„І так боки натасувала,
„Що я Енею одказав.
„Тепер сам мусиш міркувати,
„Чи треба жить, чи умірати;
„А лучче, як би в ум ти взяв.

122.
„І занедбав мою Лависю...
„Чи трохи в світі панночок?
„Ну, взяв би Муньку, або Прісю,
„Шатнувсь то в сей, то в той куток:
„В Івашки, Мильці, Пушкарівку,
„І в Будища, і в Горбанівку,  — 
„Тепер дівчат хоть гать гати;
„Тепер на цей товар не скудно,
„І замужню украсть не трудно,
„Аби по норову найти.“

123.
На слово це прийшла Амата
І зараз в Турна і впилась;
Лобзала в губи стратилата
І од плачу над ним тряслась.
„В напасть,  —  сказала,  —  не вдавайся
„І битися не поспішайся:
„Як луснеш ти, то згину я;
„Без тебе нас боги покинуть,
„Латинці і Рутульці згинуть
„І пропаде дочка моя.“

124.Но Турн на це не уважає
І байдуже ні сльоз, ні слов,
Гінця к Енею посилає,
Щоб битись завтра був готов.
Еней і сам трусивсь до бою,
Щоб сильною своєй рукою
Головку Турну одчесать.
А щоб повірить Турна слову,
Тож носила зробить умову,
Як завтра виставляти рать.

125.
На завтре тільки-що світало,
Уже народ заворушивсь;
Все вешталося, все кишало,
На бой дивитись всяк галивсь.
Межовщики там розміряли,
Кілочки в землю забивали
На знак, де військові стоять.
Жреці молитви зачитали,
Олимпським в жертву убивали
Цапів, баранів, поросят.

126.
Тут військо стройними рядами
В параді йшло, мов би на бой;
В празничній збруї, з прапорами,
Всяк ратник чванився собой.
Обидві армії стояли
На тих межах, що показали;
Між ними був просторий плец;
Народ за військом копошився,
Всяк товпився, всяк ліз, тіснився,
Побоїщу щоб зріть кінець.

127.
Юнона, як богиня, знала,
Що Турну прийдеться пропасть,
Іще в мізку коверзувала,
Щоб одвернуть таку напасть;
Кликнула мавку вод Ютурну,
Бо ця була сестриця Турну,
І розказала цій свій страх;
Веліла швидче умудриться,
На всякі хитрости пуститься,
Щоб брата не строщили в прах.

128.Як так на небі дві хитрили,
Тут лагодились два на бой;
Всі за свого богів молили,
Щоб власною своєй рукой
Ізміг врага в яєшню змяти.
Рутульці стали розмишляти,
Що Турн їх може скиксувать:
Уже заздалегідь смутився,
Іще нічого, а скривився,  — 
Не луччеб бой цей перервать?...

129.
На цей то час Ютурна мавка
В Рутульський підоспіла строй
І там вертілася, як шавка,
І всіх скуйовдила собой.
Камерта вид на себе взявши,
Тут всіх учила, толкувавши,
Що сором Турна видавать:
Стид всім стоять, згорнувши руки,
Як згине Турн, терпіти муки,
Дать шиї в кандали кувать.

130.
Все військо сумно мурмотало,
Сперва тихенько, послі в глас
Гукнули разом: „все пропало!
„Щоб розмир перервать в той час!“
Ютурна фиґлі їм робила,
Шпаками кібця затровила
І заєць вовка покусав.
Такії чуда небувалі
Лаврентці в добре толкували,
Тулумній к битві підтруняв.

131.
І перший стрелив на Троянців,
Гіллиппенка на смерть убив;
А цей був родом із Аркадців,
То земляків на гнів підвів.
Оттак упять зірвали січу!
Біжать один другому в стрічу,
Хто з шаблею, хто з палашем;
Кричать, стріляють, бють, рубають,
Лежать, втікають, доганяють,  — 
Все вмиг зробилось кулішем.

132.Еней, правдивий чоловяга,
Побачивши такий нелад,
Що вража зрадивши ватага,
Послать Фригійців дума в ад,  — 
Кричить: „чи ви осатаніли?
„Адже ми розмир утвердили!
„Ми а Турном побємось одні.“
Но відкіль стрілка ни взялася
І спотиньга в стегно впялася
І кров забризкала штани.

133.
Еней од рани шкандибає
В крові із строю в свій намет;
Його Асканій проважає,
Либонь і під руку веде.
Уздрів це Турн, возвеселивея,
Розприндився і розхрабрився,
І на Троянців полетів:
То бє, то пха, або рубає,
Із трупів бурти насипає,
Хоть би варить на сто котлів.

134.
І перших Філа, Тамариса
На землю махом поваляв;
Потім Хлорея, Себариса
Мов би комашок потоптав;
Дарету, Главку, θерсилогу
Поранив руки, шию, ногу,
На-вік каліками зробив;
Побив багацько Турн заклятий,
Не трохи потоптав зикратий,
В крові так, мов в багні, бродив.

135.
Коробилась душа Енея,
Що Турн Троянців так локшив;
Стогнав жалчіше Прометея,
Бо був од рани єле жив.
Япид, цилюрик лазаретний,
Був знахур в порошках нешпетний,
Лічить Енея приступав:
По лікті руки засукає,
За пояс поли затикає,
Очками кирпу осідлав.

136.І зараз приступивши к ділу,
Він шпеник в рані розглядав;
Прикладував припарки к тілу
І шилом в рані колупав.
І шевську смолу прикладає,
Но все те трохи помагає;
Япид сердешний чує жаль!
Обценьками питавсь, кліщами,
Крючками, щипцями, зубами,
Щоб вирвать проклятущу сталь.

137.
Венери серце засвербіло
Од жалю, що Еней стогнав;
Підтикавшись  —  а ну за діло!
І Купидончик не гуляв.
Шатнулись, різних трав нарвали,
Сцілющої води примчали,
Гарлемпських капель піддали,
І все те вкупі сколотивши,
Якісь слова наговоривши,
Енею рану полили.

138.
Таке лікарство чудотворне
Біль рани зараз уняло,
І стрілки копійце упорне
Без праці винятись дало.
Еней наш знову ободрився,
Пальонки кубком підкрепився,
В пан-матчину одігся бронь.
Летить упять врагів локшити,
Летить Троянців ободрити,
Роздуть в них храбрости огонь.

139.
За ним фригійські воєводи,
Що тьху, на взаводи летять;
А військо  —  в лотоках як води
Ревуть, все дном на-верх вертять.
Еней лежачих не займає,
Утікачів ні за що має,
А Турна повстрічать бажа.
Хирить лукавая Ютурна,
Яким би побитом їй Турна
Спасти од смертного ножа.

140.На хитрости дівчата здатні,
Коли їх серце защемить;
І в ремеслі цім так понятні,
Сам біс їх не перемудрить.
Ютурна з облака злетіла,
Зіпхнула братня машталіра
І стала коней поганять;
Бо Тури ганяв тоді на возі,
Зикратий же лежав в обозі,
Не в силах бігать, ні стоять.

141.
Ютурна кіньми управляя,
Шаталась з Турном між полків;
Як од хортів лиса виляя.
Спасала Турна од врагів.
То з ним наперед виїзжала,
То вмиг в другий кінець скакала,
Но не туди, де був Еней.
Цей бачить хитрість тут непевну,
Трусливість Турнову нікчемну,
Напявсь в погонь зо всіх гужей.

142.
Пустивсь Еней слідити Турна
І дума з ока не спустить,
Но мавка хитрая Ютурна
І тут найшлася кулю злить.
К тому ж Мессап, забігши з боку,
Зрадливо, зо всього наскоку,
Пустив в Енея камінець;
Но цей по щастю ухилився
І камінцем не повредився,
З султанаж тільки збив кінець.

143.
Еней таку уздрівши зраду,
Великим гнівом розпаливсь;
Гукнув на всю свою громаду
І тихо Зевсу помоливсь.
Всю рать свою вперед подвинув
І разом на врагів нахлинув,
Велів всіх сікти та рубать.
Пішли Латинців потрошити,
Рутульців шпигувать, кришити,
Та-ба  —  як Турнаб нам достать!

144.Тепер без сорома признаюсь,
Що трудно битву описать;
І як не морщусь, не стараюсь,
Щоб гладко вірші шкандувать,
Та бачу по моєму виду,
Що скомпоную панахиду.
Зроблю лиш розпись іменам
Убитих воїнів на полі
І згинувших тут по неволі
Для прихми їх князьків душам.

145.
На цій баталії пропали:
Цетаг, Танаїс і Толон;
Од рук Енеєвих лежали
Порізані: Онит, Сукрон;
Троянців  —  Гілла і Аміка
Зіпхнула в пекло Турна піка...
Та де всіх поіменно знать?
Там вороги всі так змішались,
Стіснились, що уже кусались,
Рукамиж нільзя і махать.

146.
Як ось сердобольна мати
Енею хукнула в кабак,
Велів щоб штурмом город брати,
Рутульських перебить собак.
Столичний же Лаврент достати,
Латину з Турном перцю дати,
Бо цар в будинках ні-гугу.
Еней на старших галасає,
Мерщій до себе їх ззиває
І мовить, ставши на бугру:

147.
„Моєї мови не жахайтесь,
„Бо нею управля Зевес,
„І зараз з військом одправляйтесь
„Брать город, де паршивий пес,
„Латин зрадливий, пє сивуху,
„А ми бємось зо всього духу.
„Ідіть, паліть, рубайте всіх;
„Громадська ратуш, зборні ізби
„Щоб наперед всього ізслизли,
„Аматуж завяжіте в міх.“

148.Сказав, і військо загреміло,
Як громом, різним оружжам,
Построїлось і полетіло
Простесенько к градським стінам;
Огні через стіну шпурляли,
До стін драбини приставляли
І хмари напустили стріл.
Еней на город руки знявши,
Латина в зраді укорявши,
Кричить: „Латин вина злих діл!“

149.
Якії в городі остались,
Злякались од такой біди,
І голови їх збунтовались,
Не знали, утікать куди.
Одні тряслись, другі потіли,
Ворота одчинять хотіли,
Щоб в город напустить Троян.
Другі Латина визивали,
На вал полізти принуждали,
Щоб сам спасав своїх мирян.

150.
Амата глянувши в віконце,
Уздріла в городі пожар;
Од диму, стріл затьмилось сонце,  — 
Напав Амату сильний жар.
Не бачившиж Рутульців, Турна,
Вся кров скипілася зашкурна
І вмиг царицю одур взяв.
Здалося їй, що Турн убитий,
Через неї стидом покритий,
На-вік з Рутульцями пропав.

151.
Їй жизнь зробилася немила
І осоружився ввесь світ,
Себе, Олимпських кобенила,
І видно ізо всіх приміт,
Що глузд остатній потеряла;
Бо царськеє убрання рвала,
І в самій смутній цій порі,
Очкур вкруг шиї обкрутивши,
Кінець за жертку зачепивши,
Повісилась на очкурі.

152.Амати смерть ця бусурменська
Як до Лавинії дійшла,
То крикнула „уви“! з письменська
По хаті ґедзатись пішла.
Одежу всю цвітну порвала,
А чорну к цері прибірала,
Мов галка нарядилась в мах;
В маленьке зеркальце дивилась,
Кривитись жалібно училась
І мило хлипати в сльозах.

153.
Такая розімчалась чутка
В народі, в городі, в полках;
Латин же, як старий плохутка,
Устояв ледве на ногах.
Тепер він берега пустився
І так злиденно іскривився,
Що став похожим на верзун.
Амати смерть всіх сполошила,
В тугу, в печаль всіх утопила,
Од неї звомпив сам пан Турн.

154.
Як тільки Турн освідомився,
Що дав цариці смерть очкур,
То так на всіх остервенився,
Підстрілений мов дикий кнур.
Біжить, кричить, маха руками
І грізними велить словами
Латинцям і Рутульцям бой
З Енеєвцями перервати.
Як раз противні супостати,
Утихомирясь, стали в строй.

155.
Еней од радости не стямивсь,
Що Турн виходить битись з ним;
Оскалив зуб, на всіх оглянувсь
І списом помахав своїм.
Прямий, як сосна, величавий
Бувалий, здатний, тертий, жвавий,
Такий, як був Нечеса князь!
На нього всі баньки пялили,
І сами вороги хвалили,
Його любив всяк  —  не боявсь.

156.Як тільки виступили к бою
Завзята пари ватажків,
То, зглянувшися між собою,
Кубами всякий заскрипів.
Тут хвись  —  шабельки засвистіли,
Цок-цок  —  і искри полетіли;
Один другого полосять!
Турн перший зацідив Енея,
Що з плеч упала і керея,
Еней був поточивсь назад.

157.
І вмиг прочумавшись, з наскоком
Еней на Турна наступив,
Оддячивши йому сто з оком,
І вражу шаблю перебив.
Яким же побитом спастися?
Трохи не лучче уплестися?
Без шаблі нільзя воювать.
Так Тури зробив без дальней думки,
Як кажуть, підобравши клунки,
А ну, чим тьху навтіки драть.

158.
Біжить пан Турн і репетує,
І просить у своїх меча;
Ніхто сердеги не рятує
Од рук троянська силача!
Як ось іще перерядилась
Сестриця і пред ним явилась,
І в руку сунула палаш;
Упять шабельки заблищали,
Упять панцирі забряжчали,
Упять пан Турн оправивсь наш.

159.
Тут Зевс не втерпів, обізвався,
Юноні з гнівом так сказав:
„Чи ум од тебе одцурався?
„Чи хочеш, щоб тобі я дав
„По пані-старій блискавками?...
„Біда з злостливими бабами!
„Ужеж вістимо всім богам:
„Еней в Олимпі буде з нами
„Живитись тимиж пирогами,
„Які кажу пекти я вам.

160.„Безсмертногож хто ма убити,
„Або хто може рану дать?
„Про щож мазку мирянську лити,
„За Турна щиро так стоять?
„Ютурна на одну проказу,
„І певне по твому приказу,
„Палаш Рутульцю піддала.
„І покиж будеш ти біситься?
„На Трою і Троянців злиться?
„Ти зла їм вдоволь задала.“

161.
Юнона в первий раз смирилась,
Без крику к Зевсу річ вела:
„Прости, паноче! проступилась,
„Я, далебі, дурна була.
„Нехай Еней сідла Рутульця,
„Нехай спиха Латина з стульця,
„Нехай поселить тут свій рід,  — 
„Но тільки щоб латинське племя
„Удержало на вічне время
„Імення, мову, віру, вид.“

162.
„Іноси! сількісь!“ як мовляла,
Юноні Юпитер сказав.
Богиня з радіщ танцювала,
А Зевс метелицю свистав.
І все на шальках розважали,
Ютурну в воду одіслали,
Щоб з братом Турном розлучить;
Бо книжка Зевсова з судьбами,
Несмертних писана руками,
Так мусіла установить.

163.
Еней махає довгим списом,
На Турна міцно наступа,
„Тепер,  —  кричить, підбитий бісом,  — 
„Тебе ніхто не захова!
„Хоть як вертись і одступайся,
„Хоть в віщо хоч перекидайся,
„Хоть зайчиком, хоть вовком стань,
„Хоть в небо лізь, ниряй хоть в воду  — 
„Я витягну тебе з під споду
„І розмізчу погану дрянь!“

164.Од сей бундючної Турн речі
Безпешно усик закрутив
І зжав свої широкі плечі,
„Енею глуздівно сказав:
„Я ставлю річ твою в дурницю,
„Ти в руку не піймав синицю,
„Не тебе, далебі, боюсь.
„Олимпські нами управляють,
„Вони на мене налягають,
„Пред ними тільки я смирюсь.“

165.
Сказавши круто повернувся
І камінь пудів в пять підняв,
Хоть з праці трохи і надувся,
Бо, бач, не тим він Турном став.
Не та була в нім жвавість, сила:
Йому Юнона ізмінила;
Без богівж людська моч  —  пустяк.
Йому і камінь ізміняє,
Енея геть не долітає,
І Турна взяв великий страх.

166.
В таку щасливую годину
Еней чим-дуж спис розмахав
І Турну, гадовому сину,
На вічний поминок послав:
Гуде, свистить, несеться піка,
Як зверху за курчам шульпіка,  — 
Торох Рутульця в лівий бік!
Простягся Тури, як щогла, долі,
Качається от гіркой болі,
Клене Олимпських єретик.

167.
Латинці од цього жахнулись,
Рутульці галас підняли,
Троянці глумно осміхнулись,
В Олимпіж могорич пили.
Турн тяжку боль одоліває,
К Енею руки простягає
І мову слезную рече:
„Не жизни хочу я подарка,  — 
„Твоя, Анхизович, припарка
„За Стикс мене поволоче.“

168.„Но єсть у мене батько рідний,
„Старий і дуже ветхих сил;
„Без мене він хоть буде бідний,
„Та світ мені цей став не мил.
„Тебе о тім я умоляю,
„Прощу, як козака, благаю,
„Коли мені смерть задаси,
„Одправ до батька труп дублений;
„Ти будеш за сіє спасений,
„На викуп же, що хоч, проси“.

169.
Еней од речі сей змягчився
І меч піднятий опустив;
Трохи-трохи не прослезився
І Турна ряст топтать пустив.
Аж зирк  —  Паллантова лядунка,
І золота на ній карунка
У Турна висить на плечі.
Енея очі запалали.
Уста од гніву задрижали,
Ввесь зашаривсь, мов жар в печі.

170.
І вмиг вхопивши за чуприну,
Шкереберть Турна повернув,
Насів коліном злу личину
І басом громовим гукнув:
„Так ти Троянцям нам для сміха
„Глумиш з Паллантова доспіха
„І думку маєш буть живим?
„Паллант тебе тут убиває,
„Тебе він в пеклі дожидає,
„Іди к чортам, дядькам своїм!“

171.
З цим словом меч свій устромляє
В роззявлений Рутульця рот
І тричі в рані повертає,
Щоб більше не було клопот.
Душа Рутульська полетіла
До пекла, хоть і не хотіла,
К пану Плутону на бенькет.
Живе хто в світі необачно,
Тому нігде не буде смачно,
А більш, коли і совість жметь.